Ольга НАЗАРУК,
Рівненська область Докладну відповідь на це питання можна отримати з “Почаївського листка”, видання Свято-Успенської лаври.
Мовний дар людина отримала разом з життям. Слово з’єднало людей, воно приводить до нас друзів, поселяє мир і любов. У слові живе знання, мудрість, закон. Слово в молитві восходить до Бога, говорить з Ним і отримує від Нього просиме. Слово творить добро, творить і зло.
Нічим людина так не грішить, як словом з уст своїх. Нерідко ж слово проклинає, вчить вбивству, злодійству, всякій неправді і нечистоті. Слово обманює, лицемірить, оправдовує винних на суді, клене, неправдиво присягає і, що найгірше, іменем Господнім.
…Якось до святого Євтихія, патріарха Константинопольського, прийшов сліпець. “Давно сліпий?” – запитав патріарх. – “Уже з рік, – відповів той. – Я судився з одним чоловіком і, щоб виграти справу, згрішив – підтвердив позов брехливою присягою і поклявся. Справу я виграв, але невдовзі після того осліп. Помолися за мене, угодниче Божий”. Святий зжалився над нещасним, помолився, і Господь послав сліпому прозріння, а нам – урок.
“Язик – нестримне зло” (Як. 3,8) – так сказав апостол. Так говорить і життєва мудрість: “Язик мій – ворог мій”. Знаємо це, але… Нестримність наша у бесідах, невміле використання слова, зловживання ним щоденно втягує нас у гріховне болото. Хоч би ми скільки молилися, хоч би ми скільки постили, милостині роздавали, а одне нестримане слово осуду ближнього перекреслює усі наші духовні труди. Тому ще святий Феофан Затворник писав, що немає злостивішого і шкідливішого під небесами за наш язик, і радив: “Нехай інші говорять – ти мовчи і Господу сповідай свої гріхи… За язик ніхто не тягне, самі ж починаєте говорити, самі ж можете мовчати…” Розповідають про Аву Агафона, що він три роки носив камінь у роті, поки не привчився мовчати, а якщо і говорив, то тільки корисне для душі. “Від слів своїх осудишся” (Мф. 12,37).
Увійшло у звичай християн божитися: “їйбогу”, “на те Бог”, “Бог свідок”, “бачить Бог”, “Бог суддя” та інше. І говорять це люди часто, майже за кожним словом. Ці “божби” придумані, напевно, не без умислу для обезчещення імені Божого і погибелі людської. Але ж як, запитаєте, підтвердити тоді істину? А згадайте слово Христове: “Ще ви чули, що було стародавнім наказано: “Не клянись неправдиво”, але “виконуй клятви свої перед Господом”. А я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого; не клянись головою своєю – бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною. Ваше ж слово хай буде: “так-так”, “ні-ні”. А що більше над це, те від лукавого” (Мф. 5, 37). Інше ж, говорить святитель Тихон Задонський, все від духа лукавого.
Знаймо ж усі й пам’ятаймо, що спочатку було Слово. І ніяка зброя не має такої сили, тому кожне слово, що виходить з уст наших, зважуймо зі своєю совістю і власною мудрістю. Завжди пам’ятаймо, що СЛОВО – це дар Божий.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
Читайте також
Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...