Дві сестри пішли у магазин – і пропали

Дві сестри пішли у магазин – і пропали

Кримінал

Одну знайшли на Закарпатті у парубка, іншу – на Львівщині у ставку

Півроку тому, влітку, невелике селище Микулинці Теребовлянського району на Тернопільщині сколихнула страшна новина: зникли дві рідні сестри, які вранці пішли у магазин. Якби не заступниця директора місцевої школи Надія Дрипко, яка взялася за пошуки сусідських дівчат, хтозна, чи батьки дізналися б, в яку історію втрапили доньки. Поки з’ясували долю сестер, минуло півтора місяця.

З хлопцями-інвалідами познайомилися через Інтернет

Сестер 24-річну Наталю і 20-річну Таню у Микулинцях знали як дітей з неблагополучної багатодітної сім’ї. Тато незрячий, мама ніде не працює, живуть у бідовій старенькій хатині. Дівчата – інваліди дитинства (народилися з горбом на спині), про них відгукуються як про непутящих, які могли цілими днями сидіти на лавці і розмовляти по телефону. Про Наталю ж додають: надзвичайно добра, тиха, боязлива. Можливо, скрута, біда, у яких росли сестри, і потягнули їх до дорослого життя, а ще місцеві люди кажуть: у них кожного літа «гормони грали».

Той день 11 липня, коли зникли дівчата, вчителька Надія Дрипко згадує, ніби це сталося сьогодні:

– До мене прибігла їхня мама, бо живемо недалеко, і стала скаржитися, що доньки пішли зранку в магазин, і ось уже вечір, а їх нема. На дзвінки не відповідали. Ми одразу подзвонили у поліцію в Теребовлю. Там їх вже знали як аферисток, судили за крадіжки. Очевидно, дівчата готувалися до втечі, бо за день Наталя купила собі телефон за пенсію, а Таня – за наколядовані гроші. Добре, що їхня сестра Іра знала номер хлопця Міши, з яким Наталя спілкувалася півтора року. Він повідомив, що дівчата збиралися їхати до хлопця, з яким Таня познайомилася по Інтернету. Так ми дізналися, що зниклі перебувають на Закарпатті у селі Кошельово Хустського району.

Задушив, бо насміхалася після сексу?

З дзвінків до закарпатського хлопця, до влади села Кошельово, ніби пазли, Надія Миколаївна склала таку картину. Таня вирі­шила поїхати на Закарпаття до хлопця Сергія, якого ніколи не бачила. Він кликав до себе, бо хотів мати сім’ю, розписатися з дівчиною. А оскільки сама боялася їхати, то потягнула із собою і Наталю. Хлопець теж інвалід, мати його любить випити, а батько їздить по заробітках. Кілька днів, поки не проїли гроші з пенсії дівчат, обидві жили у Сергія. А потім його мама не захоті­ла годувати обох, тому і вигнали Наталю. Дали їй 200 гривень і посадили на автобус у селище Івано-Франкове на Львівщині – відправили до Юри, знайомого Сергія. До речі, хлопці спілкувалися через Інтернет, обидва інваліди: у Сергія ДЦП, у Юри – поганий зір. Кажуть, що Наталя дуже боялася їхати. Чому не відправили її додому, досі невідомо.

Поки поліція розшукувала дівчат, вчителька Надія Миколаївна теж не припиняла пошуків. Оскільки телефони сестер були вимкнені, вона десятки разів телефонувала до обох хлопців, номери яких дізналася. Та вони плели нісенітниці, мовляв, нічого не знають, не бачили. А коли в кінці серпня заступник директора, так би мовити, приперла Юру з Львівщини до стінки, він сказав, що знайшов Наталин телефон біля ставка.

– Я тоді зрозуміла: Наталі в живих нема, – розповідає Надія Миколаївна. – Я знову і знову дзвонила до нього, просила дати трубку мамі, але хлопець казав, що їй не можна хвилюватися, бо вона вагітна. Розмовляла з ним і навіть якось виманила номер їхнього дільничного і забила на сполох, що у них сталася трагедія. Та знову тиснула на Юру. І він скоро зізнався: задушив дівчину, бо… вона насміхалася з нього після статевого акту. Закопав її тіло біля озера. Вже наступного дня, 1 вересня, Інтернетом поширилася новина, що на Львівщині заарештовано хлопця, який вбив дівчину з Микулинців. Тепер подробиці з’ясовує слідство.

Правоохоронці додому привезли Таню із Закарпаття, а з Львівщини – тіло Наталі. Таня розповідала, що там уся сім’я жила на її пенсійні гроші, змушували працювати: збирати у лісі чорниці, хмиз, носити воду. Хвалилася, що Сергій їй купив біжутерію та босоніжки, щоправда, більші на кілька розмірів. Хлопець і дівчина знову зустрілися – вже на телепередачі у Києві. І хоч із Закарпаття Таня приїхала замучена, але як тільки знову побачила Сергія, одразу після передачі поїхала за ним на Закарпаття, де вони одружилися. Чи надовго? Час покаже. «Та найбільше шкода Наталю, якої вже не повернути, – зітхає Надія Миколаївна, – бо доброю була дитиною».

Юлія ШЕВЧУК, Тернопільська область

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!