На похоронах доччиного коханця найбільше голосила її мати

На похоронах доччиного коханця найбільше голосила її мати

Невигадана історія
З Вітею Христя знайома з дитинства. Він був другом її батька. З дружиною і синами часто в них гостювали. Новий рік, День Радянської армії, Восьме березня, травневі свята, жовтневі – всі неодмінно збиралися на дачі у Христиних батьків. Тато з дядьком неодмінно робили шашлик. Христина мама вважалася «королевою» салатів, а тітка пекла такі смачні торти, що просто пальчики оближеш. Господи, як же весело було! Віктор після кількох чарок брав гітару і співав Висоцького, Візбора, Окуджаву. Жінки на кухні про щось дзвінко сміялися, а діти грали у козаків-розбійників… У ту щасливу пору вона його кликала дядею Вітею. 
 
***
Христин тато помер несподівано у дуже важкий час – на зламі епох, на  початку 90-х. Будучи полковником КДБ, мав добру зарплату і пенсію, спецпайки, путівки на курорти тощо. І раптом Христя з мамою втратили опору. А вона тоді була першокурсницею київського вузу. Ох і тяжко ж стало! Навіть неможливо уявити, як би вижили на мамину вчительську зарплату, яку до того ж постійно затримували, якби не дядя Вітя. Він також вийшов на пенсію у чині полковника і зайнявся бізнесом. Допомогли зв’язки – і справи «пішли» вгору. Синів прилаштував, будинок збудував, навіть два. Гроші, одним словом, водилися. Про сім’ю друга не забував. Часто навідував. І кожного разу залишав для Мілі у прихожій конверт. А на весілля Христі перепив аж тисячу доларів! Тоді квартиру за три можна було купити.  
Спливали роки. Закінчивши університет, Христя повернулась у рідне місто, дядя Вітя допоміг влаштуватися на гарно оплачувану роботу в банку. Вона народила сина і дочку. Нажили з чоловіком квартиру, машину. Але життя не склалося, після десяти років шлюбу розійшлися. 
 ***
Після розлучення Христі було важко морально. Одна з двома дітьми на руках, думала, кому вона така потрібна. А ще ж молода і дуже приваблива жінка. У цей час плече підставив дядя Вітя. Кілька місяців вони зустрічалися мало не щовечора. Пили каву, гуляли по місту і розмовляли, розмовляли...
Виявилося, що Вітя, як він сам попросив себе називати, дуже самотній. Сини одружені й мають свої сім’ї. А дружина… 
– Мені здається, що я ніколи не любив Вєру. Жив з нею, бо робота була така, не дозволяли розлучатися… Та й діти… Потім бізнес… А життя проходить. Так сумно від цього, Христю, – не раз заводив відверту розмову. 
А їй було настільки його шкода, і ще гріла думка: «Його ніхто так не розуміє, як я».
***
Якось, коли він довів молоду жінку до під’їзду, їх ніби щось штовхнуло один до одного. Ту ніч вони провели разом. 
На ранок Христя зрозуміла, що кохає. Так, їй бракувало в житті саме такого чоловіка – розумного, веселого, забезпеченого, надійного. І неважливо, що він ровесник її тата! Так, вона його любить! Дихати не може без цієї людини. Відтоді вихідні перетворилися на тортури. По суботах і неділях він майже не телефонував, бо проводив цей час із сім’єю, внуками. А Христю буквально ламало – від того, що був не з нею, а з дружиною. І ще палило почуття сорому. А що, як довідаються мама, тітка Вєра? Як вона буде їм в очі дивитися? Але піти від Віктора не могла – не бачила без нього майбутнього. 
Ці зустрічі тривали літо, осінь, зиму, весну. Рік щастя упереміш з гіркотою і болем. А потім вони поїхали в Єгипет. Це була казка, мрія... І саме там, біля вічних пірамід, Вітя сказав, що вирішив залишити дружину: 
– Скільки можна так жити. Ми ж не діти. Я купив квартиру, переїдемо туди і житимемо разом. А своїм усе поясню.
У Христі від щастя мало не вистрибувало серце з грудей. Але й водночас було трохи лячно.
***
Все обвалилося того дня, коли його жінка про них дізналася. Вона перетворила на пекло життя і Віктора, і Христі. Шантажувала, що накладе на себе руки. Постійно доймала плачами. І навіть коли Вітя з Христею з’їхалися, Віра продовжувала переслідування. Перестрівала його біля під’їзду та роботи і благала повернутися, мовляв, готова все забути і пробачити. Мучила Христю дзвінками та кляла її на чому світ стояв. Діставалось і Христиній мамі – колишній подрузі Мілі. Сказати, що це був кошмар, – надто м’яко. Тим паче, що офіційно Віктор так і не розлучився: бізнес не час було ділити. Сини повністю стали на бік матері та припинили спілкуватися з батьком. 
У цей період неабияку підтримку Христя отримала від своєї мами. Та розкинула мізками і зметикувала, що Віктор з його статками буде підмогою і їй на старість. Ну і що, що він старший за неї, Мілю та дружив з її Гєною? Бідове життя після смерті чоловіка наклало свій відбиток – і рамки моралі дещо розширились. А подарована новоспеченим «зятем» норкова шуба і зовсім заглушила всі докори сумління.  
***
Але недаремно кажуть, що на чужому нещасті свого щастя не збудуєш. Віктор дедалі частіше став жалітися на здоров’я. Спочатку Христя не надто переймалась: у його віці завше якась болячка знайдеться. Та одного дня він, снідаючи, знепритомнів. «Швидка» завезла його у реанімацію. І хоч Міля відмовляла, Христя зателефонувала синам Віті й повідомила, що батько у лікарні. Ті відразу приїхали – і виставили татову коханку за двері. 
Діагноз лікарів приголомшив – рак підшлункової залози. Остання стадія. Сини тут же найняли «швидку» і повезли батька у приватну клініку в Київ. Подалася до столиці й Христя. Але її навіть на поріг лікарні не пускали. У палаті біля ліжка Віктора, який повільно помирав, чергували його законна дружина Віра й сини. Христя ж зговорилася з однією із сестричок, і та, щодня кладучи у кишеню купюру, повідомляла молодій жінці про самопочуття хворого. Втішного не було нічого. Через місяць Віті не стало. 
Його тіло привезли у міський будинок панахиди. Ті дні були справжнім пеклом для Христі. Вона ж мала попрощатися з коханим. Але як зайти, не зчинивши скандалу? Цього хотіла найменше.   
І Христя таки зважилася. Думала, прийде, стане тихенько в куточку. Може, її ніхто не помітить. Мама зголосилася піти з нею. Якби ж то Христя знала, що та влаштує! 
Міля, зайшовши у приміщення, не стала ховатися серед людей. А відразу з дверей почала голосити і причитати, падати навколішки перед гробом. Ніби це вона, а не колишня подруга і її дочка хоронили чоловіка.  
Міля голосила не за Віктором, а за забезпеченим, спокійним життям на старості, яке їй обіцяв покійний.
Марта ДИМИДІВСЬКА
 

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!