Врятувала чоловікову коханку
Невигадана історія

Врятувала чоловікову коханку

3 березня 2016, 11:47
0
0
Сподобалось?
0

Дві вчительки та сільська лікарка святкували 8 Березня – у жіночому колі. Подруги розімліли від випитого коньячку, рум’янець вкрив їхні немолоді щічки, а язики розв’язалися і мололи різні плітки.

– А нащо нам ті мужики? – жартувала медичка Ліда Іванівна. – Краще у нашій бабській компанії. Он мій Андрій днями й вечорами пропадає у спортзалі. Не раз казала: може б, перебрався туди та й спав би на матрасах. І хоч у голові захмеліло, Ліда Іванівна помітила, як подруги мимоволі перезирнулися від останньої фрази. 

Гіркий подарунок  на 8 Березня

А ще через кілька хвилин, дякуючи за гостину, вчительки стали збиратися додому. Молодша Тетяна вже встигла вийти за двері, а директорка школи Ганна Миколаївна, взявши за лікоть господиню, тихенько прошепотіла:

– Лідунь, ти дурна чи прикидаєшся? Невже не бачиш, що твій Андрій коханіцу завів? – по-простому, по-народному випалила. – Все село гуде. Можеш у спортзал коли-не-коли заглянути…

Ці слова вмить протверезили Ліду. Так і стала, мов укопана, на східцях, проводжаючи поглядом подруг, які вже зникли у вечірній імлі. Стояла, вкриваючись великою теплою хусткою, котру накинула на плечі. Її Андрій… гуляє?! Та не може того бути! Звичайно, вони вже пара немолода, немає між ними тих ніжностей, як раніше. Прожито разом немало, тридцять літ на носі. Збудували величезний дім на горбочку, обсадилися садом з рідкісними деревами. А от дітей за стільки літ не нажили. Змолоду плакала, їздила по колегах, таємно – і по знахарях. Але ніхто не врятував її жіночу долю, певно, так їй призначено померти бездітною. Знала: в цьому її провина, аж ніяк не Андрієва. Ще підлітком упала з велосипеда і крепко забилася, втративши багато крові. Була люблячою, турботливою дружиною для свого чоловіка. Завжди нагодований, у чистому одязі йшов на роботу. Хоч сама, було, падала з ніг – не раз серед ночі бігла на виклик рятувати когось із односельчан. Чого гріха таїти, не завжди й стежила за собою. Бувало, що з-під хустки вибивалося сиве пасмо, коли забувала пофарбуватися. «Тобі, Лідунь, не гріх і до Зосі сходити, – натякав Андрій. То місцева перукарка, та ніколи не казав це спересердя, лише по-доброму радив.

– Ти ж не Манька з корівника, а докторка!» 

Виявляється, себе занедбала, а леліяла чоловіка для іншої?

…Незчулась, як німо застигла на східцях – і не холодно було від пронизливого березневого вітру, і не трусило від колючого снігу, що враз став падати, обсипаючи її бідолашну голову. Що робити? Куди йти? Хто коханка? А-а, Ганна ж натякнула, щоб хоч інколи заглянула у спортзал, де пропадає Андрій. До речі, він і сьогодні, хоч і 8 Березня, утік туди. Прикрила двері, відпустила на подвір’я пса й піднялася на горбочок, звідки виднілось усе село. І правда, у вікнах спортзалу світилося. Чимдужче побігла в тому напрямку, витираючи на ходу сльози й розмазуючи туш, – хотілось якнайшвидше зловити за руку ту негідницю. Тишком, як злодій, зазирала в освітлені вікна спортзалу. Там було порожньо, лише з «каптьорки» струменів тьмяний вогник. Підійшла до того вікна і між недбало закритими шторками побачила те, що підкосило ноги. Обімліла: її рідний чоловік у розстебнутій сорочці виціловував голу-голісіньку молоду дівчину. Примруживши очі, впізнала її: то молоденька математичка, яка ще й року не пропрацювала у школі. Навіть не пам’ятала її імені, знає, що якесь колишнє – чи то Оксеня, чи то ще яке… О-о! Згадала, Уляною її звати. Бач, вдалася ласою до чужих чоловіків! Чомусь зринуло, як вона приходила до неї в амбулаторію просити якісь ліки від головного болю. Ще тоді здивовано помітила, як та Уляна не то зацікавлено, не то зверхньо на неї поглядала. Не тямлячи себе від гніву, Ліда почала гамселити у вікно. Коханці стрепенулися, сивочолий Андрій, кинувши Уляні якусь ряднину, став застібати сорочку, натягувати штани.

– Відкрий двері! Бо все село зараз скличу! – з ненавистю кричала Ліда. – Хочу побачити ту малу курву!

Андрій вийшов на поріг, причісуючи рукою свого неслухняного чуба.

– Чого кричиш, як баба базарна? – прошипів сердито.

Де й поділися його доброта, ніжність…  За ним вийшла струнка Уляна, встигла одягнутися, поки не збігся народ. Але як йшла! З гордо піднятою головою, зі зневажливою посмішкою, сороміцьким поглядом, щоб ще більше принизити законну дружину. Була до чорта гарна – миле персикове личко, великі зелені очиська, біляві коси, що хвилею спадали на плечі, звабливі губи, покусані від любощів.

– Ви бачили себе в дзеркалі? То подивіться, – зверхньо кинула, коли проходила мимо. Навпроти на стіні висіло невеличке люстро, тож Ліда інтуїтивно ковзнула поглядом: помітила у ньому розкуйовджену сиву жінку, зморшки на обличчі підкреслили патьоки від чорної туші. Найбільше боліла душа від того, що Андрій, як слухняне щеня, пішов за розлучницею в інший бік села, де та квартирувала. А Ліда, ледь пересуваючи від знесилення ноги, попленталася до своєї осиротілої хати. У велику клітчасту сумку поскидала весь Андріїв одяг і виставила за двері на східці. Ледве заснула, бо сон ніяк не брав. А вранці, коли вже за вікном сяяло сонечко, побачила, що на порозі сумки нема. Чоловік зробив свій вибір.

Страшна аварія

Минув рік від того злощасного 8 Березня. Андрій жив у коханки, інколи в селі бачила його сяюче обличчя. А одного дня на прийом прийшла та злодійка Уляна – поглядом ковзнула на її кругленький живіт. Дивом стримала себе у руках. Оглянула, поставила на облік. А та поводилася так, ніби навідалася до подруги. Ліда сухо дала рекомендації і, коли вчителька вийшла за двері, тихенько заплакала.  І навіть через рік не змогла його простити, душу роздирав невимовний біль. Хоч уже кілька місяців, як сама вийшла заміж – за колегу-вдівця з райцентру. Та хіба він замінить Андрія? Просто прийняла, щоб не вити від самотності. З ранку до вечора пропадала на роботі, щоб менше часу проводити вдома. Бігала на виклики до односельчан, провідувала малих пацієнтів. І ніколи й не подумала, що доведеться не зрадити клятву Гіппократа і того жахливого дня.

– Іванівно! – хтось швидко тарабанив у шибку. – Рятуйте! Ваш Андрій потрапив у аварію!  Господи! Тремтячими руками зібрала необхідне та побігла, на ходу застібаючи пальто. Машина не вписалася в поворот і з’їхала з шосе у рів. Обличчя Андрія було бліде, зі скроні текла червона цівка, руки були теплі. Мацнула пульс – нема. Не встигла! Завила зраненою вовчицею, не соромлячись людей.  – Іванівно, тут теє… його жінка… дивіться, ще дихає… – дійшло до її свідомості.  І правда, Уляна щось шепотіла пересохлими губами, обіймаючи свій великий живіт.

– «Швидку», «швидку» викликайте! – кричала медичка до роззяв, а сама стала чаклувати над суперницею.

***

Андрія поховали. А от Уляну та її дитинку, завдяки професійним діям досвідченої лікарки Ліди Іванівни, врятували. Молода жінка народила у той день, коли загинув Андрій. А через трохи часу вона прийшла до медички: – Станьте хресною для мого синочка, – винувато схлипувала на порозі. – Ви ж його спасли…  Ліда Іванівна зміряла її ненависним поглядом: – Бач, що надумала! – процідила. – Забирайся, курво, з моєї хати геть!

Юлія ШЕВЧУК  


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися