Вася стояв на ринку, переминаючись із ноги на ногу. Морозець припікав. Він хукав у долоні, намагаючись зігрітися, й час від часу поглядав на телефон, чи ж не дзвонить. А мобільний усе мовчав. «Невже Алка справді мене покинула?» – ця думка все частіше крутилася в голові. Та інша її проганяла: «Ні, то вона, як завше, лякає. Ще трішки – і подзвонить, скаже: приїжджай!»…
Торгівля не вдалася
Це був ранок 31 грудня. Вася мав на продаж ще кілька сосен і ялинок, та торг йому зовсім не йшов. Він усе згадував учорашню сварку з Аллою. Як їй, дурепі, могло в голову збрести, що має іншу? Ну, подумаєш, часом з хлопцями засидиться в гаражі чи піде з кумом на футбол. Хіба то привід для ревнощів? Тож кожну копійку в хату несе, а їй усе не так. Он і підробіток на Новий рік знайшов – ялинками торгувати, щоб їй же гарний подарунок купити. Ет, не цінує…
По сусідству хлопці вже допродували останні деревця, а у Васі товар ще залишався. Ну, не до припрошувань йому було сьогодні. Він байдуже дивився, як покупці прицінялися до його ялинок, як вертіли, оглядаючи з усіх боків. Та підійди, прихвали, зроби п’ять гривень знижки – і товар продано! Ні, він лише мимрив собі під носа: та 80 гривень, та 50… Люди розверталися й ішли до конкурентів. А він навіть не оглядався, не пробував зупинити.
– Та кидай ти ту торгівлю й збирайся вже, – гиготіли хлопці, що гарно спродалися. – Дивись, уже нема кому твоє добро втюхувати, поїзд пішов.
Один з них дістав з машини пляшку горілки та чарочки. Чоловіки розпили її на трьох, закушуючи мандаринками. До Васі долинали з їхнього гурту уривки анекдотів та голосний регіт. А він усе думав про Аллу: за що вона так з ним?
– З Новим роком! Гляди, не примерзни до тих ялинок, – «причастившись», кинули наостанок йому хлопці-продавці, сіли в машину й поїхали.
Тільки тоді Вася роззирнувся. Справді, навколо – ні душі. За ринком, на зупинці, ще стояло кілька пасажирів з торбами, чекаючи на свій транспорт – і все. А в його бік ніхто й не збирався рухатися. На годиннику щойно минула третя година дня… «Пора додому», – подумав й став зв’язувати свої деревця.
Коханий покинув перед самим святом
Оксана так чекала цього Нового року! Орест обіцяв, що нарешті розлучиться з дружиною і вони удвох стануть будувати спільне життя. З Нового року – нового аркуша. Мали їхати разом на відпочинок за кордон. Довгих п’ять літ вона мріяла про таке щастя, щодня виплакувала свої самотні свята в той час, як коханий був з родиною. Не ставила йому ультиматуму, ні, просто він настільки вміло закрутив їй голову, що інакше просто й не уявляла свого завтра. Орест так ідеально за нею упадав, такі ніжні робив сюрпризи й подарунки, такі солодкі слова щодня повторював на вушко… Й вона відповідала взаємністю. Спочатку, коли стосунки тільки зав’язувалися, думала, що то лиш гра і вона швидко зможе з неї вийти. Та незчулась, як закохалася по самі вуха.
– Розлучнице, отямся, що ти робиш! – прямо у вічі казала подруга.
Та Оксана не слухала.
– Ти заздриш? Я кохаю і кохана – чи може більшим бути щастя? Я ж не прошу в нього нічого, – наївно відповідала.
Але коли за два дні до Нового року Орест зателефонував і повідомив, що їде за кордон з дружиною, бо «так трапилося», в очах потемніло. Нарешті прийшло розуміння, як глибоко вона помилялася. Їй не хотілося жити. Отак в одну мить з тим телефонним дзвінком зникла земля під ногами. Вона не знала, де подітися на свята. Всі – і на роботі, і батьки, і друзі – знали, що їде з Орестом. Як глянути людям в очі?
Аби хоч якось скрасити траурний настрій, Оксана вирішила поїхати на базар по ялинку. Щоб пахло хвоєю і новорічний вогник кинув світло на її змучену душу. Глянула на годинник – а вже по обіді. «Певно, нікого не застану, але хоч провітрюся», – подумала й все-таки вийшла з дому.
Останній покупець
Василь уже закидав у машину останню сосну, як раптом його зупинив жіночий голос, що долинав десь далеко позаду.
– Зачекайте!
Озирнувся – від зупинки незграбно бігла до нього молода жіночка років тридцяти. Вася аж посміхнувся, настільки кумедно ця пані виглядала. Вся захекана, волосся пасмами вибивалося з-під шапки, оголюючи одне вухо.
– Та чекаю! Не біжіть, а то ще впадете – буде вам Новий рік, – гукнув у відповідь.
– То що, маєте ще хоч одну ялинку на продаж? – запитала Оксана (а то вона бігла від зупинки, помітивши з вікна маршрутки продавця ялинок, що вже збирався від’їжджати).
– Навіть дві, – відповів Вася.
– А нащо дві? Одної досить, – ще добре не відхекавшись, продовжувала Оксана.
– Та в нас у селі кажуть, що як дівчина дві ялинки вдома поставить, то неодмінно в тому році заміж вийде, – випалив продавець.
Жінка зашарілась:
– А з чого ви взяли, що я незаміжня?
– Та тоді, певно, тут чоловік ваш стояв би, – не розгубився Василь.
Слово за слово – і він уже віз Оксані ялинку додому, щоб вона не сунулася з деревом через усе місто. А заодно їй у хату приволік і невеличку сосну до пари.
– То, як прийшли, може, допоможете їх прикрасити? – запитала Оксана.
І Василь не відмовився.
***
Ця несподівана зустріч за кілька годин до Нового року змінила дві долі. І хоч 1 січня з каяттям Василю дзвонила Алла, а Оксані – Орест, обом було байдуже до їхніх слів. Вони насолоджувались один одним. Ніхто з них не знав, як складуться стосунки завтра, але кожен був упевнений: до минулого не повернеться.
А прикмета про два новорічних деревця таки справдилася – через півроку Оксана справді вийшла заміж. За чоловіка, якого знайшла під ялинкою, – за «свого коханого Василя».
Наталія КРАВЧУК, м. Луцьк
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!