Кохання з аспірантом

Кохання з аспірантом

Невигадана історія

 

«Я... відмовляюся від своєї дочки. Претензій щодо її удочеріння не матиму». Далі стояв підпис. Ось таку заяву написала кілька років тому проста сільська дівчина. Про її вагітність знали лише в університеті та гуртожитку. Вдома нічого нікому не казала. Знала, що така новина приголомшить найперше батька і боляче вдарить по серцю матері. Як так? Їхня одиначка, яка була й залишається найкращою у світі дівчиною, з кимось вже переспала й чекає дитину?

«Голодними» очима заглядав у виріз

Коли Ліна стала студенткою одного з вузів Луцька, радості її батьків не було меж. Накупували вони їй дорогих одяганок, що аж Ліна, приміряючи їх біля дзеркала, зауважила: «Там, напевне, викладачі в такому одязі не ходять».

Вчитися було цікаво, а відпочивати – ще краще. Однокурсники навперебій запрошували Ліну в кафе, кіно, на морозиво. А їй в око впав молодий аспірант. На заняттях вона добре відповідала й задавала йому багато запитань. Навіть на перерві намагалася зупинити його хоч на хвилинку. В день, коли аспірант мав приймати іспит, вона невпізнанно причепурилася. Довго стояла перед дзеркалом, приміряла свої дорогі одяганки й зупинилася на сукні небесного кольору. Вона знала, що до її голубих очей вона пасуватиме якнайкраще. Крутнулася на високих підборах перед дзеркалом і залишилася задоволеною: гарна.

Вона тихенько зайшла в аудиторію й поклала на стіл свою залікову книжку. Простягнула руку за білетом, однак викладач її перехопив і затримав у своїй. Ліна встигла побачити, як «голодними» очима він заглянув у глибокий виріз плаття. В душі була задоволена: її план вдався.

– Не треба білета. Я просто подивлюся у ваші чарівні очі і поставлю вам оцінку, – тихо сказав аспірант і уважно став Ліну розглядати. – Яка ви прекрасна. А можна вам запропонувати чашечку кави?

– Відколи викладачі стали студентів кавою пригощати? – засміялася Ліна. – Хоча я не проти.

Таємні побачення

У призначений час Ігор Васильович чекав Ліну біля кінотеатру. Вона зручно вмостилася в його «Волгу» й, здавалося, знепритомніла від щастя. Поїхали в кафе на окраїну міста, подалі від людських очей. Пили вино, каву й про щось тихенько перешіптувалися. Ліна просто мліла від його погляду.

Того вечора вони й стали близькими. Зустрічалися часто, хоч Ліна знала, що Ігор Васильович одружений і має сина. Він дарував їй квіти, різні дрібнички і після кожного побачення казав: «Нікому не говори про наші стосунки, бо можеш зіпсувати мені кар’єру». А вона про своє кохання ніколи й не розповідала. Вигадувала всякі любовні походеньки, в які дівчата вірили. За коханням не забувала й про навчання. В село до батьків навідувалася рідко, бо, як правило, найчастіше з Ігорем Васильовичем вони зустрічалися у вихідні.

Незчулася дівчина, як завагітніла. Думала, чи казати Ігорю Васильовичу про цю новину, чи ні, бо ж він міг її по-різному сприйняти. А раптом більше не прийде? Без його палких поцілунків та ніжних обіймів вона б збожеволіла. Дні бігли за днями, перетворюючись у місяці. Ліна щораз гарячково думала про візит до лікаря, але ввечері забувалася в любощах...

– Це правда? Сьогодні  в деканаті про тебе говорили, – при наступній зустрічі запитав Ігор Васильович. – А я думаю, чого це раптом на зміну приталеним платтячкам ти раптом почала одягати різні балахончики.

– Правда. Вже п’ять місяців, і я не знаю, що робити. На аборт йти вже пізно, вдома батько вмре від такої «новини», – сльози горохом покотилися по обличчю дівчини.

– Нікому не кажи, що то моя дитина. Дам тобі грошей, а ти пошукай лікаря, який погодиться викликати штучні пологи.

Вона заглядала в багато кабінетів. Червоніла від поставлених питань і чула одну й ту саму відповідь: «Я не маю права вбивати життя і вас калічити. Ви молода, і у вас все  життя попереду. Не ви перша...»

Ліна була у безвиході. Ігор Васильович уникав зустрічей з дівчиною. Він на останньому побаченні сказав, що між ними все закінчено.

Рішення юної мами

...Перейми почалися десь серед ночі. Дівчата, почувши Лінин стогін, посхоплювалися з ліжок і не знали, що робити. Нарешті котрась додумалася викликати «швидку».

– У вас дівчинка. Гляньте, яка вона гарнюсінька, – акушерка піднесла до її очей маленьке мокре тільце, яке голосно кричало. А з очей Ліни полилися сльози...

– Мамочки, готуємося до годівлі діточок, – молода няня роздавала породіллям їхніх крихіток.

– Я не буду годувати, я від неї відмовляюся, – тихо сказала Ліна й повернулася до стіни. До Ліни приходили медсестри, акушерки, лікарі, вмовляли добре подумати, перш ніж прийняти рішення, але вона стояла на своєму: відмовляюсь.

Через три дні з пологового будинку її виписали. Подругам сказала, що її дитина народилася мертвою...

Донька їй снилася щоночі. Ніби стоїть вона над якоюсь прірвою і простягає до Ліни рученята. Через кілька днів, ледве не збожеволівши від тих снів, у Ліни визріло рішення забрати маленьку. Молила Бога, щоб ніхто її ще не вдочерив.

Ні світ ні зоря бігла ранковим містом до пологового. Чергова лікарка її впізнала й одразу все зрозуміла. Вона провела жінку в дитяче відділення й прочинила двері в палату. Там на малюсінькому ліжечкові спала її крихітка. Ліна впала на коліна й гірко заплакала.

...Пошуки квартири, вирішення з академвідпусткою, купівля всього необхідного для Світланки (саме так вона вирішила назвати свою донечку) зайняли кілька днів. Владнавши все, поїхала на таксі в лікарню забирати свій найцінніший скарб...

Почалися нелегкі будні, але в усьому їй допомагала господиня квартири. Саме вона й написала Ліниним батькам листа, не забувши в кінці зауважити: «Якщо боїтеся сорому – не приїжджайте, не травмуйте своєї дитини. Сором вбивати, грабувати, а дітей народжувати – щастя. Мені, на жаль, їх Бог не дав...»

Приїхали батьки, порозумілися і внучку забрали додому. Ліна ж продовжила навчання в університеті. Ігор Васильович, як стало відомо, перейшов працювати в інший вуз, очевидно, боявся поголосу. А вона й не переживала, бо незабаром зустріла того, хто покохав її по-справжньому. І для маленької донечки він став татом.

Тепер у них дружна сім’я, в якій підростає два сонечка – Світланка та Андрійко...

Тамара ПОЖАРЧУК

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на www.visnyk.lutsk.ua

Хочете отримувати цікаві пропозиції на свою пошту?
Вкажіть свій емейл.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!