Перша зустріч з мамою – у 17 літ

Перша зустріч з мамою – у 17 літ

Невигадана історія

Валя дуже хотіла на випускному виглядати не гірше, ніж її однокласниці: мати гарну зачіску, туфлі і, звісно, сукню. Тато пообіцяв, що подбає про це. Але… Вчора його поклали в лікарню – серце схопило. Мама б, певно, неодмінно щось придумала, допомогла. Та її нема. Давно нема. Ще бачила її, як була зовсім маленькою. А потім тато відверто сказав: вона померла…

Вранці Валя бігла в лікарню, несла татові свіжий бульйон. А в обід ходила по крамницях, сподіваючись знайти для себе випускне плаття. Вона розуміла, що на кілька тисяч, як її подруги, розраховувати не може. Але це ж «вечір життя»!

З вітрин манекени вабили розкішним вбранням: сукні довгі й короткі, з блискітками і мереживом, на бретельках і з зовсім оголеними плечима. Так хотілося хоч якусь з них поміряти! Але дивилася на цінники – розверталася і йшла. Не хотілося дарма міряти, щоб потім не плакати через те, що не купить.

– Доцю, ти вже вибрала собі сукенку? – запитав тато, як Валя прийшла його вчергове відвідати.

– Ні… – сумно відповіла. – Але ти не переживай. Я можу й не йти на випускний. Головне – щоб ти мені одужав.

Батько бачив, як від сліз блищали доньчині очі. Й самому хотілося плакати, бо зараз допомогти дитині нічим не міг. Лікар сказав, що випише його не раніше, ніж за десять днів. А випускний у Валі – єдиної доньки, ще й золотої медалістки – вже в цю п’ятницю…

До свята залишалося два дні. А плаття не було.

***

Цілу ніч їй снилася мама. Що ніжно гладила її по світлих кучерях, шепотіла на вушко, як сильно її любить. Валя спросоння запитала:

– Мам, в чому мені йти на випускний?

І ненька дістала з шафи розкішну білу сукню. Її низ був вигаптуваний мереживом. Воно неймовірно гарно грало на світлі. Валя усміхнулася і простягнула руку до плаття. Але воно зникло.

– Запитай в тата, де ця сукня лежить. Він знає, – сказала ненька і пішла.

Валя прокинулася й стала шукати у шафах, де ж та сукня зі сну може лежати. Вона вірила, що мама недарма їй наснилася. Але де тільки не нишпорила, все ніяк не могла знайти. Тож швиденько вдягнулася й побігла в лікарню.

– Тат, що каже лікар, тобі вже легше? – запитала.

– Легше, доцю. А як твої випускні приготування? – поцікавився.

– А от тому до тебе й прийшла. В мами була гарна біла сукня, з мереживом внизу?

– Була, – насторожено відповів. – Але ж ти її ніколи не бачила – мама була в ній лише раз, на нашому весіллі. А фотокартка не збереглася. Звідки ти про це плаття знаєш?

– Мені мама його принесла уві сні. Хочу його одягнути. Де воно? – перепитала Валя.

– Я віддав його тьоті Соні. Зайди до неї, – сказав.

Валя, щаслива від новини, пішла. А батько від болючих спогадів аж стиснув кулаки.

***

Марія, так звали Валину маму, розбила йому серце. Через три роки після весілля, як донечці було всього сім місяців, вона… втекла. Навіть по-людськи не попрощалася – лише залишила коротку прощальну записку: «Люблю іншого. Не жди…» А він ще рік чекав і розповідав Валі, що мама поїхала далеко-далеко, але скоро повернеться. А потім, коли зустрів тещу і та розповіла, що Маша і другого, з яким подалася в Італію, кинула, а там «хазяїну» сина народила, сказав дитині, що мама… померла. Прав був чи ні, думати про це не хотів. Глибока образа засіла в душі.

А це тиждень тому Марія зателефонувала додому. Трубку взяла Валя, перепитала, хто тата питає.

– Якась тьотя Марія тебе, – посміхаючись, простягнула татові трубку. – Хто то? І звати – як маму було…

Він нічого не відповів. Тільки зачинився у себе в кімнаті і довго з жінкою шепотівся. Слухав її каяття, як остогидла чужина, хочеться обійняти доньку. Щось казала про італійця-деспота і сина, який теж має її ні за що. Просилася її прийняти, бо ж знала, що Іван так і не одружився вдруге.

– Треба було раніше думати. Думаєш, тепер ти нам потрібна? – гостро на її відвертість відповів і поклав слухавку.

Потім всю ніч каявся за свою жорстокість, бо ж у серці досі зберіг любов до Марії. Однак гордощі взяли верх. Після цього й схопило серце, «швидка» забрала з інфарктом.

Він ще і ще згадував щасливі сімейні роки і довгі місяці розпачу після розлуки, перечитував на листочках Валині вірші про маму (завжди їх носив із собою). І вони проймали до глибини душі. Хоч вже пізно було, взяв телефон і став комусь дзвонити.

***

Тьотя Соня зробила племінниці гарну зачіску, ніжно підвела помадою губи, вклала у клатч дзеркальце і серветки, щоб, як розчулиться від хвилювання, було чим очі витерти.

– Тьоть, підеш зі мною? Щоб я не була сама, – попросила дівчина.

– Я прийду трошки пізніше, бо ще маю справи. Але ти сама не будеш, обіцяю, – сказала.

Валя сиділа в актовій залі з однокласниками. Позаду – батьки. Дівчина час від часу оглядалася, чи прийшла тьотя Соня. Але ніяк не могла очима її знайти. Ось-ось вже мала починатися церемонія нагородження. Вона знала, що, як медалістка, буде виходити перша. Було сумно, що ніхто з рідних не розділить з нею цієї важливої миті.

– Короленко Валентина! – прозвучало зі сцени.

І вона піднялася за своїм золотом. Валі вже наділи на шию медаль, ведучі попросили привітати випускницю оплесками – й дівчина ступила крок до виходу. Як раптом на сцену вийшла незнайомка з квітами. У подібному світлому платтячку, з такими ж гарними кучерями, як Валя. Це була… її мама.

Вони балакали цілу ніч. Валя по-дорослому, з розумінням, слухала мамину сповідь й відверто говорила про моменти, в які не хватало їй її мудрої жіночої поради. А тоді запропонувала разом з Марією піти відвідати тата в лікарню.

***

Скільки від того часу минуло років – п’ять, а може, й сім? Але після Валиного випускного родина не просто з’єдналася, а й поповнилася. Дівчина вийшла заміж й народила сина Богдана. Поки Валя вчилася в університеті, малюка гляділа їй мама Марія. Разом із… сестричкою Богданкою, яку народила. Це був подарунок Іванові за те, що пробачив і прийняв.

Наталія КРАВЧУК, Тернопільська область

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на www.visnyk.lutsk.ua

Хочете отримувати цікаві пропозиції на свою пошту?
Вкажіть свій емейл.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!