Чоловіка зловила «на гарячому» 8 Березня

Чоловіка зловила «на гарячому» 8 Березня

Невигадана історія

Таня поверталася з роботи без настрою. Хоча начальник привітав усіх жінок зі святом 8 Березня не тільки хорошими словами. Букет квітів та тугенький конверт, звичайно, усіх потішили. Тільки не Таню. Що тепер гроші? Коли бракувало уваги і любові від чоловіка. Нутром відчувала, що у нього є коханка. Тому плелася додому без усякої радості.

Коли повертала у свій двір, чомусь мимоволі звертала погляд на свої вікна. Тепер теж глянула – і неабияк здивувалася: вдома світилося! Ще ніколи чоловік так рано не вертався! Останнім часом раніше восьмої не з’являвся. І то завжди змучений. Його втому і роздратування списувала не на купу роботи, а на те, що він, певно, знайшов коханку. А на що ще можуть йти чоловічі сили?

Тихенько відчинила двері. Навшпиньки пройшла до спальні. Чоловік якраз сидів за комп’ютером. Побачивши її, здригнувся і криво посміхнувся. Краєм ока Таня помітила на екрані обриси жінки – не розгледіла її через свій поганий зір. Аж в піт кинуло від несподіванки, та й слова не промовила. Андрій моментально вимкнув комп’ютер.

– Вечеряти будеш? – стримуючи себе від злості, запитала.

– Ні, я спішу, – чмокнув у щічку і вийшов з квартири, на ходу кинувши: – Скоро буду.

Тільки за ним зачинилися двері, як Таня залилася слізьми і подзвонила сестрі, яка була найкращою подругою.

– Андрій… має… має.. іншу… – схлипуючи в трубку, гірко ридала.

Сестра була приголомшена: ну, не може зять, такий порядний, такий надійний, зраджувати!

– Що робити?! – Таня плакала і причитала. – Ото подарунок для мене!..

– Я ж тобі кажу: не може бути! – сестрі вже увірвався терпець заспокоювати Таню, і вона несподівано випалила: – Ну, так простеж за ним.

Таня кинулася на балкон. Андрій не від’їхав, а ще прогрівав машину. Стояв на вулиці і весело розмовляв по телефону. Певно, з тою молодухою говорить, он як посміхається. Нашвидкуруч Таня накинула куртку, на босі ноги – чоботи, і вибігла з квартири. Але Андрія вже не було, лише курів дим від машини, що завертала за будинок. Куди йти? Вирішила у магазин, бо у хаті не було хліба. Підійшла до крамниці, і погляд чомусь ковзнув на парковку, де побачила свою «Ауді». Затрималася і чекала Андрія. Він вийшов з квіткового кіоску з букетом. Все, точно – має коханку! Але не сів у машину, а пішов до сусіднього будинку, просто у під’їзд… сестри. Таня, нічого не розуміючи, поспішила за ним. Він піднявся сходами, подзвонив у двері, і за мить почула голос… рідної сестри та її дзвінкий сміх.

– О-о, ти так скоро, не думала, – щебетала Наталя. – Заходь швиденько, а то ще Танюха прибіжить. Вона про щось здогадується.

Від жаху та несподіванки підкосилися ноги, загупало у голові. Коханка – то сестра?!

Знесилена, розчавлена зрадою попленталася додому. Так і впала на ліжко, не роздягаючись, у куртці, чоботях. Скільки так у темряві лежала, не пам’ятає. Пригадує, що плакала, кляла на чому світ своє гірке життя. Кому тепер потрібна? Дочка заміжня, у неї свої клопоти, хтозна, чи у неї все добре, який той зять. Бо ніколи не думала, що її турботливий Андрій – зрадник. Якби ж знайшов якусь чужу жінку, хай молоду, хай зовсім юну, але ж не її рідну сестру! А Наталка… Як вона могла?! Після смерті батьків була єдиною рідною душею, якій довіряла все – навіть інтимні подробиці свого життя з Андрієм. А Наталя, значить, просто насміхалася, так підло заглядала в очі. У цю мить ненавиділа не чоловіка, а сестру. Оце зробила подарунок на день народження, який Таня святкує 8 Березня.

– Задушити тебе мало… – прошипіла крізь зуби.

Раптом скрипнули двері. То вернувся чоловік.

– Танюшо, ти вдома? – лагідно запитав.

От зараза, як тільки язик повертається її так називати. Швиденько витерла гіркі сльози, які безупинно котилися по щоках, зняла куртку, чоботи і занурилася під перину.

– Не вмикай світло, – попросила, щоб не бачив її задутого обличчя.

Сьогодні ще нічого йому не скаже. А за ніч вирішить, що робити, як далі жити.

Андрій зайшов у спальню. Через щілину ковдри побачила, як він здивовано подивився на куртку і чоботи, що валялися посеред кімнати. Щоб нічого не розпитував, випередила:

– Вибігала хліб купити. І голова різко заболіла. Мабуть, хтось наврочив, – пояснила кволим голосом.

– Спи, – Андрій ніжно поцілував і вийшов.

Чула, як він до глибокої ночі у залі дивився футбол, потім якусь комедію, бо заливався сміхом. Правильно, тобі весело. Маєш і жінку, і коханку…

***

Як не дивно, Таня безпробудно спала до самого ранку. Прокинулася від шуму на кухні. А тоді її нюх вловив приємний запах свіжозвареної кави. Заплющила очі, бо чула, як Андрій йшов до кімнати.

– Танюшо, – шепотів на вушко, – прокидайся, моя маленька. Кава холоне.

Таня вдавано позіхнула ніби зі сну, а на душі кішки шкребли. Щонеділі, коли чоловік ніс каву у ліжко, була найщасливішою жінкою на світі, а сьогодні його люто ненавиділа. Проте посміхнулася (бо ще не знала, як жити далі).

– Зі святами, моя хороша! З днем народження і з 8 Березня! – Андрій, усміхаючись, простягнув їй точнісінько такий же букет, який ніс сестрі.

Взяла його до рук, пригорнула і побачила серед безлічі соковитих трояндочок невеличкий конверт із зображенням моря.

– Що це? – здивувалася.

– Відкрий.

Без усякого ентузіазму розгорнула і побачила… поїздку в Індію! Їхати вже через день! Аж скочила з ліжка – таке диво у житті ще ніхто не дарував. Про Індію мріяла з дитинства. Чомусь їй завжди подобався радянський мультик про бідолашну антилопу, яка давала золото, і відтоді так хотілося побачити цю дивовижну країну.

– Це ж так дорого! – Таня нічого не розуміла.

– Ну то й що, – усміхався чоловік. – Останнім часом я отримав хорошу «ліву», сидів допізна на роботі, ще й ти сердилася. А це твоя Наташка через знайому дістала «гарячу» недорогу путівку, «полювала» за нею цілий місяць. Вчора забрав у неї. Бач, як гарно причепила конверт між квітами. Я б так не зміг… А що таке? Чого невесела?

– Андрій, мій найкращий, я так тебе люблю…

Таня міцно пригорнулася до чоловіка, ховаючи своє обличчя від сорому. Їй аж ніяково стало за свої недобрі думки…

А коли чоловік пішов у душ, Таня швиденько набрала сестру Наталю:

– Я вчора тебе так ненавиділа.

І розповіла про «шпіонаж», про свої здогадки, плачі…

– Ну й дурна ти, Танько… – сестра заливалася сміхом. – Як могла таке подумати?!

Олена ПАВЛЮК

Передрук заборонено!

 

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!