Лікарі лякали, що народить не дитину, а виродка

Лікарі лякали, що народить не дитину, а виродка

Невигадана історія

Валя з Андрієм зустрілися, коли їй було лише 20, і вона приїхала по комсомольській путівці в молоде місто енергетиків Прип’ять працювати в дитячому садочку. А він у свої 25 був інженером-атомником. Вони закохалися один в одного з першого погляду, через місяць одружилися. 

Новий 1986 рік обіцяв стати для молодят особливим. Буквально напередодні жінка дізналася, що вагітна. Чоловік наче шалений кружляв її по кімнаті, коли дізнався, що скоро стане татком!        

 – Валюшо, а ти кого хочеш, сина чи доньку? – тихенько спитав у новорічну ніч.

– Сина, щоб він на тебе був схожим.

– А я не проти, щоб тут дівча з косичками бігало, з таким кирпатим носиком, як у тебе, – притулив жінчину голівку до себе. – А давай донечку Лідою назвемо. Лідочкою.    

– А якщо син, то нехай Романом буде. Ромкою, – щасливо засміялася Валя.

Вночі Валя прокинулась від виття сирен. Вікно було відчинене, і кімнату наповнював п’янкий запах цвіту вишень та черешень. Спросоння почула голоси людей і виглянула. Одна за одною у бік «атомки» мчали пожежні машини. Здригнулася від раптового звуку телефонного дзвінка.  

– Валю, слухай мене і не перебивай! – швидко затараторив такий знайомий і рідний голос. – Не хвилюйся, зі мною все добре. Роби те, що я тобі кажу: негайно закрий вікно, ляж відпочинь. А завтра зранку візьми документи і першим же автобусом їдь до своєї мами. Бережи себе і нашого малюка, кохана. Я до вас обов’язково приїду! 

Вранці у місті зовні було все, як завжди. Діти йшли у школу, чоловіки і жінки – на роботу. «І що таке Андрій вигадав, чого раптом я маю їхати? Ми ж разом з ним на травневі свята до батьків збиралися город допомогти садити. Тож разом і поїдемо», – вирішила не міняти планів Валя і пішла на роботу в другу зміну. У садку були майже всі діти. Вони солодко спали, а вихователі шепотілися між собою про страшну аварію і про те, що внука секретаря райкому немає – раптово поїхав з мамою на море.    

Коли збиралася додому, до неї зазирнув Петька, найкращий товариш чоловіка. 

– Андрій не даремно переживає, що ти не послухала його, – тихо сказав з порога. – У тебе робота скінчилася? Паспорт із собою? Тоді пішли.

Він взяв молоду жінку за руку і ледве не силоміць потягнув на автостанцію.

– Петю, та що сталося, чого ви мене випихаєте з міста? – стала опиратися Валя.

– Слухай мене уважно: на атомці серйозна аварія. Тобі краще поїхати з міста. Якщо не про себе, то про дитину подумай. Та й про Андрія. Йому спокійніше буде, коли знатиме, що ти далеко…

Петька буквально заштовхав її в останній автобус, який відходив з Прип’яті того дня.

Про вибух на Чорнобильській станції Валя дізналася уже в селі у батьків. Усі шепотілися про страшну небезпеку. А через десять днів про це сказали по телебаченню. Людей почали вивозити з міста. Валя місця собі не знаходила від того, що не могла зв’язатися з Андрієм. Вона годинами сиділа біля телефона і набирала номери – то робочий, то домашній… Марно, слухавки ніхто не брав.

Після двох тижнів невідомості незнайомий жіночий голос повідомив, що її Андрій у Києві в лікарні. Валя щодуху помчала до нього, свого коханого. 

Та строга вахтерка не пустила. Вона мало не на коліна падала перед незнайомою жінкою, а та: «Не положено», – та й усе. На шум вийшов лікар, представився Вадимом Івановичем. Він спочатку глянув на животик Валі, а потім подивився прямо в очі:

– У вашого чоловіка променева хвороба, зараз він для вас небезпечний, тому у палату не пущу. Є надія, що виживе. Але ваша дитина… Ви ж були там, коли все це почалося? Настійливо прошу: підіть до лікаря.

– Подумайте про штучні пологи. Ваша дитина може народитися без ручки або ніжки, чи навіть без частини голівки. Доза радіації у вашому організмі дуже висока – далі Валя не чула слова лікарки, вона встала і просто пішла. За сльозами, які застилали очі, світу білого не бачила. Що вони таке кажуть? Вбити Лідусю чи Ромчика? Вони з Андрієм так чекали цю дитинку! Ну і що, що без ручки чи ніжки? А якщо вони взагалі помиляються?! Він же живий, її малюк, от як стукнув ручкою! А вони, ті лікарі, подумали, що вона скаже Андрієві? Що вона дозволила вбити їхню дитинку?

Останні місяці вагітності Валя щонеділі ходила на службу до маленької дерев’яної церкви у їхньому селі. Вона годинами стояла і просила у Матінки Божої одного: здоров’я для свого дитяти і чоловіка. 

…Лідочка народилася з ручками і з ніжками. Усі пальчики були на місці. А коли малечі виповнилося півроку, Андрій вперше взяв донечку на руки. Боже, як він змінився! У нього не залишилося ні зубів, ні волосся. А худючий який! Зате її коханий залишився живий після того вогняного пекла! Це справжнє диво, яке вона вимолила. 

Марта ДИМИДІВСЬКА 

Передрук заборонено!

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!