Наречену знайшла… теща

Наречену знайшла… теща

Невигадана історія

У дворі Майю Семенівну називали «фюрером у спідниці». Якщо вже вона щось вирішила і сказала «ні», жодна сила на землі не могла її змусити передумати. Тож коли їхня з Петром єдина донечка-красуня Настя привела знайомитися Олега і сказала, що вийде за нього заміж, Майя від гріха подалі язика прикусила. Хоч доньчин вибір у душі не схвалила: надто вже недолугим видався їй кавалер. 

Після весілля молоді стали жити разом з Настиними батьками. І мови не було про те, щоб Майя Семенівна відпустила свою «городську» доню жити в далеке Олегове село. Та й вона, правду кажучи, не дуже рвалася. Приживався зять у новій родині довго. Як він дратував тещу! Ці його селюцькі звички: солений огірок міг запити молоком, крихти зі столу змітав прямо на підлогу, його шкарпетки вічно валялися під диваном. У ванну після Олега зайти неможливо – повно пари і води. А вже коли зять розбив її улюблену чашку і зіпсував модну тефлонову сковорідку, Майя Семенівна, не криючись, сказала все, що про нього думає. Олег вислуховував усе мовчки, тільки голову опускав. 

Хто знає, скільки б міг він терпіти тещині повчання і бурчання, якби Майя Семенівна якогось дня не «прозріла»: яким би недолугим не був зять, та він з її Насті пилинки здмухував. Носився, як з дорогоцінною вазою, особливо коли дізнався, що його кохана вагітна. І таке ніжне та трепетне ставлення до доньки розтопило серце матері  – вона стала прихильніше ставитися до Олега.

У родині всі були у передчутті радісної події – появи малюка. На УЗД сказали, що буде хлопчик. Малий народився богатирем. Його назвали Ігорем. Ігорчик – ніжно називали хлоп’я бабуся і мама.

У приємних клопотах якось не звертали уваги на Настю. А вона все марніла. Дуже схудла, стала втрачати сили: перейде з кухні у кімнату – і вже скаржиться, що втомилася. Почали возити її по лікарях та знахарях. Безліч обстежень, аналізів. У Києві професор поставив страшний діагноз: рак щитовидної залози. Він прозвучав як вирок. У кабінеті були Майя Семенівна і Олег. Настя чекала їх у коридорі. Мама та чоловік вирішили не казати їй про хворобу. Але якщо Майя Семенівна трималася, то Олег не був таким сильним. Він якось одразу почорнів на обличчі, опустив плечі і з кабінету лікаря вийшов старим дідом. Настя про все здогадалася… Її похоронили через півтора року.

***

Горе у родині кожен переживав по-своєму. Майя Семенівна з чоловіком повністю розчинилися у малесенькому Ігоркові. А Олег не знайшов нічого кращого, як топити своє горе у пляшці.

– Чого ти зятя не виженеш, скільки ще терпітимеш цього п’яницю? – не раз здивовано запитували у Майї Семенівни сусідки.

– Так він же безпорадний, як теля! – відповідала. – Шкода мені його, бо як вижену, то геть зіп’ється. Та й Ігорчику татко потрібен. А він його дуже любить...

Так минав рік за роком. Незчулися, як внук з великим букетом квітів і зі ще більшим портфелем, у напрасованій сорочечці і строгому темно-синьому костюмі пішов у перший клас. Поруч були бабуся з дідусем і тато. Майї Семенівні до того часу вдалося напоумити зятя – він перестав пити і влаштувався на роботу далекобійником. Вдома бував рідко, тож усі клопоти щодо навчання і виховання малого Ігорчика лягали на плечі бабусі. Цілий день вона крутилася, як білка у колесі, повністю присвятивши себе внукові.

Єдине, від чого не могла відмовитися, так це увечері потеревенити годинку-другу біля під’їзду з жіночками.

*** 

– А ви заміжня? – раптом поцікавилася Майя Семенівна у гарненької незнайомої дівчини, яка сиділа на лавочці навпроти. Від несподіванки і подиву незнайомка аж очі витріщила. І тільки-тільки почала щось лепетати у відповідь, як з під’їзду вискочив сусід Ромка і повів її за собою.

– Ти що, сказилася? – засміялися жінки. – До дівчини чіпляєшся…

Але Майя Семенівна тільки зітхнула. Її зятю потрібна була дружина. А ще більше – Ігоркові мама. Олег же на жінок і не дивиться. То в рейсі тижнями, то на дивані перед телевізором вдома. Нікуди не ходить, ні з ким не знайомиться.

– Так він, може, соромиться при живій тещі і в її квартирі «шури-мури» з якоюсь жіночкою заводити? – ніби ненароком кинула сусідка.

– Та говорила я з ним про це сто разів! Молодий же чоловік! А за ці роки він мені наче син став. Я ж розумію, що Насті не повернути. Невже я була би проти, аби Олег став щасливим? Тільки б його нова жінка Ігорчика полюбила… Дитині мама потрібна, – зітхнула Майя Семенівна, і на її очах виступили сльози.

На посиденьках біля під’їзду тема нової дружини для її зятя спливала не раз. Жіночки відверто дивувалися сусідці. Кожна приміряла ситуацію на себе.

– Не дай, Боже, з моєю Валькою щось би трапилося, не знаю, чи пустила б зятя навіть на поріг. Хіба у великі свята. А щоб радіти другому одруженню, та ще й самій про це йому казати?! Ні, Семенівна точно з глузду з’їхала, – крадькома озираючись, аби її не почули, випалила найбільш в’їдлива сусідка Зіна.

***

Ігор закінчував третій клас, коли двір облетіла новина: зять Майї Семенівни таки одружується! Наречену йому знайшла теща! Говорили, що ледь не силоміць звела. Буквально наполягла, щоб пожили окремо, і навіть бігала мирити, коли сварилися.

Катя була дочкою її колишньої колеги по роботі Ніни Петрівни. Якось вони випадково зустрілися у магазині та почали скаржитися на життя. Ніна Петрівна бідкалася, що її розумниця дочка перетворюється на стару діву. Майя Семенівна ж нарікала, що зять живе бобилем, і його пора одружити. Недовго думаючи, вирішили дітей познайомити.

Катя та Олег один до одного звикали важко. Кожен мав сформований характер, звички і не хотів поступатися. Але якось з допомогою мами і тещі притерлися, навіть Ігорка забрали до себе жити.

Скоро у них народилася дівчинка Сонечка. Олег не чув землі під собою від щастя. На її хрестинах Майю Семенівну вперше назвав мамою. Та розревілася – ледве заспокоїв.

Єдине, чим їхня сім’я відрізняється від інших, це тим, що у Соні аж три пари бабусь і дідусів. Олегові батьки, Катині і, звісно, Майя Семенівна з Петром.

Марта ДИМИДІВСЬКА  

 Передрук заборонено!

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!