Народила і кинула дитину у… піч

Народила і кинула дитину у… піч

Невигадана історія

Валя довго не могла відійти від шоку. Їй вже було 43, а знову відчула, що під серцем носить маля. Вже ж онуки по подвір’ю бігають, а тут самій скоро доведеться з пелюшками бавитися. Не знала, радіти щастю чи оплакувати свій «зальот».  Та поговорити про це не було з ким. З невістками не хотіла, бо хіба ж вони їй порадниці? А чоловік тільки-тільки поїхав на заробітки.

Як і перші дві, ця вагітність проходила легко. Ні ноги не набрякали, не турбувала нудота. Єдине, дуже стрімко почала набирати вагу.

– Мамо, ви щось так круглішаєте. Перестаньте на ніч пироги топтати, а то тато вас не впізнає, як приїде, – усміхаючись, зробив зауваження старший син Дмитро.

– Ой добре, не буду вже, – відказала мати й поклала на тарілку пирога з маком, якого мала з’їсти.

Їй і справді нічого так не хотілося, як свіжої випічки. Як магнітом тягнуло до пахучого, щойно з печі, хліба. А які добрі смажила старша невістка пампухи! З десяток би отак ковтнула – і не зогледілася.

«Треба з булочками зав’язувати», – ловила себе на думці, та тільки нікого з рідних у хаті не було, не могла втриматися, щоб щось мучне не з’їсти. Так за чотири місяці набрала з десять кілограмів.

– Казав Діма, що ти у нас розпливаєшся, – якось, зателефонувавши пізно увечері, почав розмову грубим тоном чоловік. – Ти ж знаєш, я не люблю товстих. Як не схуднеш, поки приїду, – будемо прощатися, так і знай!

Про що далі говорив, Валя не пам’ятала. Та наступного ранку поїхала у райцентр до гінеколога. Просила зробити їй аборт. Однак лікар категорично відрадила, бо було надто пізно. Й просила якнайшвидше стати на облік.

«Розповім про все Петру. То й що, що по телефону, але скажу правду. Хай порадіє, що знову стане татом. Може, швидше повернеться», – подумала. І вирішила зателефонувати коханому у неділю зранку, щоб не був на роботі.

***

– Привіт… – щойно почувши, як на іншому кінці підняли слухавку, ніжним голосом промовила Валя.

– Здравствуйте, – відповів їй жіночий голос. – А кто это?

Валі мову відняло. «Певно, номером помилилася», – подумала вона і передзвонила чоловікові ще раз. Але їй знову російською відповіла незнайомка.

– А ви хто? – насмілилася перепитала.

– Как кто? Жена Пети, – відповіла та.

– А ти в паспорт його, сука, заглянь, хто «жена», – не чекаючи від себе такого, випалила Валя й поклала трубку.

Земля втікала з-під ніг. Хотілося кричати від відчаю та образи. Сльози заливали розпашіле від гніву лице. Закривала його руками. А самій хотілося провалитися крізь землю, щоб ніхто не бачив її оголену розтерзану душу.

Спершу збиралася подати на розлучення. Та минуло кілька днів, й у Валі з’явилася надія, що Петро таки схаменеться. Тож не лишиться у своєї лярви-кацапки, як дізнається, що вона – та, яка йому понад двадцять літ віддавала усю свою ніжність і любов, – у такому віці народить йому дитятко. Трішки заспокоїлася і стала чекати, коли ж Петро приїде додому. Так йому нічого й не розповіла.

***

І сниться Валі сон. Маленька дівчинка у білій сукеночці. З такими кучериками, як у Петра, і у віночку з польових квітів. Гарненьке янголятко. Дівчатко простягало до неї свої рученята, а вона… чомусь відвернулася і пішла геть.

«Донечка буде, квіточка наша, татова потіха», – прокинувшись, раділа Валя. Як завжди зранку, вона швиденько одягнулася-вмилася та побігла годувати курей. Аж глядь на хвіртку – Петро йде! Дивно, ще ж півроку не минуло, відколи поїхав. І погляд мав похмурий. Валя здогадувалася чому – певно, та «жена» бучу зчинила. Ну й добре, подумала, бо ж тут його оточить ласкою і любов’ю, буде йому не до коханки. Постановила, що й словом не обмовиться про ту розмову – ніби нічого й не було.

Та як не годила чоловікові, а він все був хмурний, невеселий. Щось знехотя буркав, відповідаючи, як там робота, чи не затримують зарплату і чи наших хлопців не «прижимають» у Москві. Тож зняти напругу вирішила зізнанням. І щойно увечері вмостилися в ліжко, на одному видиху вимовила:

– Петрусику, я вагітна…

Петро підхопився з постелі:

– Ах, це я, дурний, картаю себе, що на заробітках загуляв, а вона тут, вдома, коханця завела?! Хвойда!

– Це твоя дитина. Схаменися! – благала Валя.

Та чоловік слухати не хотів. Обливав дружину брудом, лаяв останніми словами.

На ту сварку прибігли син з невісткою, які жили з дітьми в іншій частині будинку. Вони стали заспокоювати батька, доводили, що у матері нікого, крім нього, нема. Та ревнощі кров’ю заливали Петрові очі. Він не бажав чути правди.

Не чекаючи ранку, Петро став збирати сумку.

– Бридко! Тепер я навіть не зможу зайти у цей дім, де ти мене знеславила, – не казав Валі, а різав, як по живому.

Вона аж вся тремтіла від перенесеного шоку. Уже навіть слова не могла відповісти. Була наче в якомусь ступорі. І щойно Петро зачинив за собою двері, стала бити себе в живіт. Та так нещадно, немилосердно, що у жінки почалися передчасні пологи. Просто у кухні вона народила дівчинку і з відчаю жбурнула немовля… у піч, яка ще пахла пирогами, напеченими на вечерю. У грубі догорали дрова. Вони забрали маленьку новонароджену душу.

Наталія КРАВЧУК, Рівненська область

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!