Одна коханка на все життя

Одна коханка на все життя

Невигадана історія

Андрій і справді любив Марічку, допомагав її матері, бо батько помер ще молодим. І коли прийшла повістка в армію, вирішив зробити заручини.

– Навіщо поспішати? – дивувалася Марічка. – Я й так тебе дочекаюся.

– Щоб усі знали, що ти тільки моя. А коли вернуся, одружимося.

***

Наступного дня Андрій прийшов з батьками у свати. Марійчина мама запросила свого рідного брата. А увечері хлопець не пішов назад додому, а лишився у Марічки. Її мати розуміла, чим це все закінчиться, і стривожено покликала доньку надвір.

– Дитино, зіпсує тебе, а хтозна, чи вжениться. Йому ще в армії служити. Хай іде собі.

Та на Марічку наче мару наслали – лише мовчки крутнулася на її слова. У великій кімнаті незаміжня дочка кохалася-любилася з кавалером, а в іншій мати заливалася слізьми, ніби відчуваючи щось недобре.

***

Листи з армії летіли щотижня. Марічка, читаючи їх, тішилася і рахувала місяці, коли вони з Андрієм будуть разом. Та раптом звістки від хлопця припинилися. Писала, турбувалася, цікавилася у його батьків, чи з ним усе добре.

– Та от через кілька днів пісьма получаємо, – здивувалася його мати.

І Марічка зважилася поїхати на Одещину, де служив наречений. Знала адресу військової частини, тож без проблем дісталася.

– Андрюшо, миленький, що сталося? – припадала йому на груди, заглядала в очі – і вже не бачила колишньої любові.

Він нетерпляче і боляче знімав її руки зі своїх плечей, стояв нахмурений і сердитий, що додумалася приїхати аж сюди.

– Короче, я буду женитися, – вбив наповал. – Тут є одна місцева дівчина, беременна вона, – і, рвучко розвернувшись, поспішив за ворота.

Марічка була ошелешена. Андрій, який клявся у коханні, її кидає?! Безсило побрела на вокзал, шуба, попри тріскучий мороз, була розстебнута, сльози, що струмочками капотіли по щоках, перетворювалися на мерзлі краплинки.

Його батьки, знаючи синове рішення, старалися обходити Марійчину хату десятою дорогою, аби не зустрітися з обезчещеною дівчиною.

Півроку не було ніякої звістки від Андрія. І раптом – лист. Пробач, мовляв, вертаюся назад, дівчина зробила аборт, батько-полковник її змусив, бо сказав, що не віддасть за селюка. Марічка, прочитавши це, на радощах побігла до мами і обцілувала:

– Він знову мене любить!

Мати лише похитала головою: хто зрадив раз, той зрадить вдруге. А в Марічки почалося нове життя. Якось навідалися Андрієві батьки, обговорили дату весілля. Тільки хлопець повернувся з армії – його чекав шалаш, весільний костюм і наречена.

***

Відгуляли весілля. Зажили. Марічка не відчувала браку уваги від Андрія. Народилося дві доньки. Чоловік їх глядів, любив. Та біда прийшла несподівано. Одного разу не встиг на останній автобус з міста, і пішки йшов десять кілометрів у холодний дощ. Промок до ниточки і застудився. Його звалила висока температура і глухий кашель, який не проходив. Коли звернувся до лікарів, ті одразу поклали в лікарню: туберкульоз.

Чоловік довго лікувався, його підтримувала любляча дружина. Приїздила в лікарню, а коли зміцнів, забрала додому. Ліки, її турбота – все благодатно вплинуло на Андрія. Але задля профілактики лікарі порадили морський курорт. Дружина силоміць відправила його в Одесу, куди взяли путівку.

Повернувся чоловік додому зовсім іншою людиною. Став чужим, відлюдькуватим, прискіпливим, сердитим. А головне – перебрався зі спальні у літню кухню. Коли дзвонив телефон, першим біг брати трубку і ховався чи у ванній, чи в туалеті. Звісно, Марічка запідозрила зраду і просто в лоб запитала, бо більше терпіти приниження не могла.

– Чого чіпляєшся? – грубо штовхнув. – Так, я її люблю. Ще з армії. Це та сама, полковникова дочка.

– Вона що, незаміжня? – стримуючи сльози, видушила Марічка.

– Чого ж? Має чоловіка, синів.

Але через трохи часу Андрій заспокоївся. Став добрішим, ближчим до сім’ї і знову перебрався у спальню. Навіть впав перед дружиною на коліна і попросив почати все спочатку. Хоч як Марічці не було боляче, простила. І не зізналася, що прочитала… листа від тієї коханки. Його Андрій заховав між старими дитячими зошитами, а жінка випадково натрапила. Коханка писала, що кидає його, бо чоловік щось запідозрив, і вимагала, щоб Андрій до неї більше не дзвонив. А щоб її не забував, вклала своє фото. Молода, красива, струнка чорнявка. Як у таку не закохатися?

***

Минуло двадцять років. Андрій турбувався про сім’ю, ніхто не згадував його молодечі походеньки. Видали дочок заміж. І все було добре, поки Марічка не отримала листа у «Фейсбуці» від незнайомої жінки. Коли стала читати перші рядки, зрозуміла: це та сама Андрієва коханка. Вдивлялася у її фото, і не впізнавала колишньої красивої жінки. Розповніла, посивіла – ну, звичайна собі баба! «Запам’ятай, дорогенька, – писала вона Марічці, – він буде моїм стільки, скільки я захочу. Бо то моє перше кохання, від якого я ніколи не відмовлюся. Може, у вас все і добре, але усі ці двадцять років ми час від часу з Андрієм зустрічаємося. Я їду до нього туди, куди він їде у відрядження. І так буде тривати доти, доки мій чоловік живий, бо я не можу його покинути, він хворий. А помре, Андрій одразу переїде до мене – він це мені обіцяв. Вас діти вже не тримають». Марічка із сумом читала ці рядки і не вірила. Значить, усі ці роки, коли вона вважала себе щасливою, чоловік спав з іншою!

Уже п’ять років Марічка з острахом чекає дня, коли чоловік коханки помре і Андрій поїде до неї. Тому жінка гаряче щовечора молиться за здоров’я коханчиного чоловіка, якого ніколи не знала. Аби тільки Андрій довше лишався у сім’ї. Час від часу заходить на сторінку тієї розлучниці і бачить її фото з чоловіком. Значить, Марійчині молитви щирі.

Юлія ШЕВЧУК

Передрук заборонено!

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!