Провчила чоловіка-зрадника

Провчила чоловіка-зрадника

Невигадана історія

Тома вилетіла з під’їзду і зі всіх ніг побігла подалі від дому. Їй хотілося кричати, рвати на собі волосся. Але вона тільки мовчки втирала долонею сльози, які котилися з очей. «Наволоч! Скотина! Як він міг?!» – крутилося у голові.

Того дня Тамара відпросилася з роботи, щоб приготувати святкову вечерю. Як-не-як – дата. 15 років тому Вітя освідчився їй в коханні і запропонував одружитися. Той день Тома пам’ятає, ніби це було вчора. Повітря пахло бузком і весняною свіжістю. Небо затягнули чорні хмари. Вони гуляли по парку і заледве встигли добігти до захованої серед дерев альтанки, як на землю линув дощ. Вдарила громовиця і блискавка. Томі було трохи лячно, і вона притулилася до хлопця. Вітя ніжно обійняв її і вперше поцілував.

Як же швидко пролетів час! Їхнім хлопчикам-близнюкам Петі і Паші вже по дванадцять. Шибайголови ще ті! Чого варте було розведення вогню посеред кімнати! Це ж треба додуматись скотити килимка, накласти трісок і підпалити. Бачте, хотіли сала підсмажити. А коли почало горіти, взяли на балконі шланга, прикріпили до крана у ванні і стали гасити. Вогонь потух, правда, довелося сусідам знизу ремонт робити, бо затопили. А до школи через день викликають. То Петька однокласника штовхнув, той впав і зуба вибив, то Пашка чужу мобілку взяв погратися, а вона впала і розбилася. Одні збитки від хлопчаків. Одяг же на них просто горить. Нових штанів вистачає на місяць. Добре, що Вітю підвищили до начальника відділу банку, пристойно заробляє. Тож вистачає на хлопців. За ними зараз потрібен неабиякий нагляд – перехідний вік починається. Тома усміхнулася, згадуючи своїх непосид. Зараз канікули, і сьогодні діти у її мами, тож вони з Вітею зможуть насолодитися один одним. Давно у них не було романтики. Все якось бігом і поспіхом, поміж роботою, кухнею і дітьми.

***

Як тільки Тома зайшла у квартиру, почула голоси. «І треба ж комусь у гості припертися. Такий вечір зіпсували!» – з розчаруванням подумала жінка і поставила пакет з продуктами для святкового столу та вином на тумбочку. Мимоволі почута фраза змусила її завмерти і прислухатися. На кухні Вітя розмовляв зі своїм батьком.

– Ти зовсім з глузду з’їхав? У тебе ж два сини! А ти хочеш їх лишити заради якоїсь баби!

– Та ти би бачив її, тату. Вона така… З нею я мужиком себе відчуваю. Такого ніколи з Томкою не було! Віка – це щось… У ліжку вона просто бомба!

– Дурень ти. Та спи собі зі своєю Вікою скільки хочеш. А от дітей кидати – то інше.

Тамару ніби хтось обухом по голові стукнув. Вона більше нічого не чула. Тихенько вийшла, зачинила за собою двері і вибігла в сльозах з будинку. У Віті є коханка! Він хоче їх кинути! Ці слова постійно крутилися в її голові. Було так боляче, ніби ножа у спину встромили! 

Раптом небо затягнуло хмарами і линув дощ.

«Як тоді, 15 років тому», – з гіркотою подумала жінка. Тільки тепер вона не ховалася від зливи, навпаки, підставляла обличчя до живильних капель. Це привело її думки у порядок.

Вона пригадала, що останнім часом Вітя став затримуватися на роботі довше, постійно тримав у руках телефон, щось писав. Потім став виходити на балкон, аби відповісти на дзвінок. А Тома думала, що він зайнятий, бо ж у нього відповідальна посада. Усе ж виявилося так банально. Він просто спав з іншою жінкою, молодшою.

Так, після народження двійнят Тома стала менше доглядати за собою. У неї дуже багато часу займали діти. Вітя став не таким палким у ліжку. Вона думала, що шкодує її, розуміє. Виявилося, він просто охолонув.

«Господи, як же все це принизливо і підло! Ще й батькові навіщось розповів!» – крутилася у голові думка.

***

– Красуне, можна пригостити вас кавою? Ви промокли, ще застудитесь, – вивів Тамару із задуми приємний чоловічий голос. Вона обернулася і зустрілася поглядом з… Мішкою. Він був сином її улюбленої вчительки, на рік старший. Вони не бачилися відтоді, як Мішка закінчив школу і поїхав в Одесу вчитися на моряка. А він же був її першим невинним дівчачим захопленням!

Вони пішли до нього додому. Мішина мама дала Томі у що перевдягнутися. За чаєм з тістечками і задушевними розмовами не помітила, як пролетів вечір. Жінці не хотілося повертатися у квартиру, де її чекав чоловік-зрадник. Та мусила. Тома, сідаючи у таксі, вже знала, що робитиме.

– Ти сьогодні пізно, щось на роботі трапилось, – захмелілим голосом запитав Вітька.

Починати важливу розмову з чоловіком, який був напідпитку, вона не хотіла, тому відклала її до ранку.

***

У суботу зазвичай Тома готувала щось смачненьке, її хлопці любили налисники, пиріжки з вишнями. Цього разу на стіл поставила лише бутерброди. Атмосфера за столом була напруженою. За відсутності дітей особливо відчувалася відчуженість між чоловіком і жінкою.

– Том, нам треба поговорити, – почав м’ятися Вітя. – Ти ж сама бачиш, коротше…

– Про розлучення? – як ні в чому не бувало, запитала.

– Ти теж про це думала? Давай тоді все вирішимо цивілізовано…

– Я не проти, – рішуче сказала Тамара. – Квартира…

– Безперечно, тобі лишаю. Знаєш, я зустрів іншу… Таке буває…

– Добре, – перебила. – Зараз речі хлопців зберу.        

– Що? – отетерів Вітя. – А-а-а вони хіба не з тобою залишаться?

– У них зараз такий вік, що їм батько потрібен, тверда чоловіча рука. Я їх забиратиму на вихідні. Сам розумієш, мені ще особисте життя треба влаштовувати. Ти ж уже маєш з ким жити. Вона ж не проти дітей? Вона ж про них знала?

Вітя зблід і закусив губу. Потім взяв телефон, вийшов на балкон і подзвонив  коханці.

– Я все розповів. Прикинь, вона хоче, щоб діти зі мною залишились… Заспокойся... А що я можу зробити? Вікусю, сонечко… Я зараз приїду.

Чоловік-зрадник, мов ошпарений, вискочив з квартири. Повернувся через декілька годин похмурий і якийсь пригнічений. Тома тільки усміхнулася: не захотіла, видно, дівиця чужих дітей. До вечора чоловік декілька разів вибачався і намагався помиритися. Та Тома була непохитною – розлучаться, і нехай забирається геть. А дітей вона йому і не думала віддавати. Через тиждень Тома познайомила їх з Мішею. 

Марта ДИМИДІВСЬКА

Передрук заборонео!

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!