Прийшла коханка до жінки…  чоловіка забирати

Прийшла коханка до жінки… чоловіка забирати

Невигадана історія

«Поїзд «Сімферополь-Київ» прибуває на третю колію. Стоянка – п’ять хвилин», – пролунав чарівний жіночий голос з динаміка. «Ху-у, встиг», – зітхнув з полегшенням Роман. В одній руці він тримав букет троянд, в іншій – морозиво. Після двотижневої розлуки він побачить своїх дівчат – Зою та Соню.  

Роман квапливо попрямував до десятого вагона. Відчувалося, що чоловік нервував. Але на підніжці потяга вже з’явилася Зоя. Він підхопив чемодан, вручив жінці букет і поцілував у щічку. І тут прямо йому в руки стрибнула радісна Соня, міцно обняла за шию.  

– Дівчата! Які ви засмаглі і красиві! – сміючись, промовив захеканий Роман. – Як же я радий вас бачити! З поверненням! Гарно відпочили?

– Та ніби добре, – відповіла Зоя, пильно вдивляючись у чоловіка. – А як ти тут без нас? Не скучав?

– Та якось не мав часу, роботи багато, – неохоче відповів чоловік.

– Але ж порибалити їздив, засмаг як! – з хитринкою зауважила дружина.

Роман не встиг нічого відповісти, бо втрутилася донька, яка почала тараторити про те, яка у морі солона вода, скільки назбирала камінчиків і які вони гарні. 

– Ну, тоді швидше додому – усе мені покажеш!

***

Вечір минув у клопотах. Поки з дороги відпочивали, розбирали валізи, настала ніч. Зоя ще домивала посуд після вечері, а Роман уже пішов спати. Коли жінка, переробивши всі справи, зайшла у спальню, чоловік уже похропував. Зоя тільки полегшено зітхнула: хоч і не бачилися два тижні, але після дороги їй було не до подружніх любощів.

Вранці прокинулася пізно – Роман уже пішов на роботу. «Який турботливий: тихесенько зібрався, щоб не розбудити», – усміхнулася до себе.

Домашніх справ за два тижні накопичилося чимало. А завтра ж уже на роботу. Вона взялася за прибирання, прання. Ближче до вечора заїхала сестра і забрала Соню, щоб відвезти до батьків.   

Зоя, вимкнувши духовку, де стояло приготовлене за її особливим рецептом м’ясо, прилягла на диван, щоб трішки відпочити.

«Доцю відправила, можна і романтичний вечір влаштувати», – мрійливо подумала жінка.

Раптом пролунав дзвінок у двері. «Хто б це? У Роми ключі є, та й рано йому ще з роботи повертатися. Напевно, Сонька щось забула», – промайнуло у голові, поки йшла відчиняти.

***

На порозі стояла незнайомка.

– Доброго дня, – рішуче привіталася вона. – Я Світлана.

– Ну, і що? – здивовано запитала Зоя. 

– Як-то що? Він вам нічого не сказав? От падлюка, обіцяв же все вирішити, – видно, що жінка розсердилася.

– Ви можете толком пояснити, чого хочете? – почала нервувати Зоя.

– Як чого? Вашого чоловіка. Точніше, уже мого. Ми з Ромою любимо одне одного, – безцеремонно відповіла Світлана.

Якби у квартирі приземлився космічний корабель з прибульцями, Зоя була б не настільки вражена, як цією наглою заявою нежданої гості. 

Вона мовчки пропустила її у квартиру. Крізь сльози, які зрадницьки навернулися, намагалася розгледіли незнайомку. Середнього зросту, білява, зі смаком і модно одягнена. Одним словом, була нічогенька, мила. А головне – струнка. Не те, що Зоя, тіло якої «попливло» після пологів. Світлана заговорила першою: 

– Я розумію, як усе виглядає. Але більше не можна так жити. Ми з Ромою уже півтора року разом. Він втомився від постійних обманів. Обіцяв усе розповісти, як ви повернетеся з відпочинку. До речі, ми ці два тижні теж гарно провели. Літали у Туреччину.   

Зоя слухала суперницю з широко відкритими очима. Вона не могла повірити у реальність того, що відбувається. Це просто якийсь абсурд. Її Ромчик, такий люблячий чоловік, прекрасний батько – і раптом ця Свєта! Маячня!

Проте у підсвідомість змійкою заповзла думка про часті відрядження чоловіка на вихідні, його пізні приходи додому з роботи, та й його засмага, про яку він промовчав… 

Не витримавши нервового напруження, Зоя впала на диван і заридала, закривши обличчя руками. Свєта замовкла і присіла поруч.

*** 

Посидівши декілька хвилин, вона не витримала:

– Зоє, ми вже все вирішили. Рома іде від тебе, не чіпляйся за нього. Ну, так сталося, що він полюбив мене. Я не стерва якась. З дочкою бачитися не заборонятиму. Та й більшу частину грошей від продажу квартири вам з малою залишаться. Ми з Ромою візьмемо стільки, скільки треба докласти після продажу моєї малосімейки, щоб купити двокімнатну. Вам із Сонею на двокімнатну точно залишиться…

Поки Свєта говорила, Зоя заспокоювалася.

– А Рома знає, що ти тут? – раптом запитала, підвівши очі.

– Ні, я сама вирішила прийти. Він сказав, що увечері про все з тобою поговорить…

– Знаєш, я тут вечерю приготувала. Допоможеш стіл накрити? – несподівано запропонувала з хитрою усмішкою.    

Рома повернувся з роботи пізно, і картина, яку він побачив вдома, його вразила. За святково накритим столом сиділи його законна жінка Зоя і коханка Свєта та мило про щось між собою говорили.

Очі Зої, яка подивилася на нього в ту мить, він запам’ятав назавжди.  

– Тут Світлана дуже цікаву історію розповіла про ваше неземне кохання, – почала знущальним тоном. – Каже, що ви вже вирішили цю п’ятикімнатну квартиру продати. А ти їй не сказав, що її мої батьки подарували мені ще до нашого весілля? І ти тут тільки прописаний. От і забере вона тебе до себе у малосімейку, як я зрозуміла, так? Прекрасно! Лети, голубе. З милим рай і в шалаші…

Обличчя Свєти стало змінюватися. Очі округлилися, губи скривилися в кривій посмішці.

– Ще забула додати. Після нашого розлучення ти вилетиш з роботи, як пробка. Його начальник – татів друг. Це він його влаштував на посаду і дав великий оклад, – з торжествуючою посмішкою повернулася до Свєти, чим остаточно її прибила.

– Тепер вирішуй, з ким залишатися.

Того вечора Свєта, опустивши плечі, пішла додому сама.

Рома клявся і божився, що все було зовсім не так, як розповіла ця «навіжена» жінка. Ну, скочив у гречку, але лише один разочок, поки Зоя із Сонею на курорті були…

Зоя спершу хотіла зібрати валізу і виставити чоловіка за двері. Але прислухалася до поради матері, яка сказала, що у їхньому з татом житті також була зрада. Та вона пробачила, і потім жодного разу про це не пошкодувала.

Марта ДИМИДІВСЬКА

Передрук заборонено!

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!