Як усі чотири невістки чоловіка-гультяя ховали

Як усі чотири невістки чоловіка-гультяя ховали

Невигадана історія

Бачили б ви Вальку! Ну, не повертається язик її у 45 літ називати Валентиною Іванівною. Весела, життєрадісна, оптимістка. А як дивиться за собою! Фігуру підтримує спортивними заняттями, влаштовує собі розвантажувальні дні – усе, як і двадцять літ тому. Тому і не дивно, що, коли йде, оглядаються на неї й значно молодші чоловіки. Їй така увага протилежної статі дуже до душі. Бо як розлучилася зі своїм непутнім Стьопкою, більше ні з ким свою долю вирішила офіційно не пов’язувати. А що робить «неофіційно» – то, впевнена вона, її особиста справа.

Усі дівчата в селі їй заздрили

Ой, як гарно колись Степан до неї залицявся. Мліла в його обіймах, тріпотіло все тіло від найменшого доторку, поцілунку у щічку. Закохана була в нього до нестями. А коли приніс маленький флакончик французьких парфумів, які колись було дістати страх як важко, зловила себе на думці, що хотіла б саме такого чоловіка мати. Небо підслухало її мрії – не зогледілася, як прийшов парубок зі сватами. Тоді почувалася найщасливішою у світі. Усі сільські дівчата заздрили, що такого кавалера Валька відхопила. Та дуже швидко дівчина зрозуміла, що за солодкими словами про любов – порожнеча, а його ласки такі ж ніжні й до інших жінок…

Жили молодята у його батьків. І хоч сама Валя не раз чула в’їдливі історії про злих свекрух, тихцем раділа, що хоч у цьому їй таки поталанило. Бо Віра Кузьмівна дуже любила невістку. Бачила, як та ховає заплакані очі, по півночі чекає Стьопку з гульок, а потім – п’яного та сердитого – вкладає спати.

– Нащо так мордуєш себе, дитино? – не раз казала свекруха. – Хіба на ньому одному світ зійшовся? Ти ще молода… Шкода тебе…

– Мамо, – так з повагою завжди називала свекруху, – та я вагітна. Куди маю йти? В своє село повертатися? Засміють. Мушу терпіти.

І терпіла, скільки було сили.

Коли на світ з’явився первісток Андрійко, благовірний трохи заспокоївся. У той час Валя встигла завагітніти вдруге. Та після народження Наталочки чоловік наче з ланцюга зірвався: по кілька днів не приходив додому, лаявся, що не може відпочити через постійний нічний крик дитини, і став кулаками зганяти свою злість на дружині.

Свекруха наполягала: «Кидай його, хапай дітей і втікай!»

Коли вперше побив, вірила, що то востаннє. Він слізно просив пробачення, дарував квіти. Та за кілька днів так відгамселив, що Валя два дні з ліжка не могла встати. Відтоді побої не припинялися.

– Кидай його, хапай дітей і втікай! – уже не просила – кричала свекруха.

І Валя таки наважилася на розлучення. Віра Кузьмівна потайки від сина найняла невістці з дітьми квартиру у райцентрі. Допомагала харчами, грішми – усім, чим могла. І наполягла, аби Валя вищу освіту здобула, бо ж як викрутитися у місті без хорошої роботи? Коли невістка бігла на пари, свекруха приїжджала їй внуків глядіти, поки не оформили у дитячий садок. Переживала лише, аби Стьопа дав Валі спокій – відпустив її. І той на диво швидко погодився на розлучення. Вийшовши із залу суду, із насмішкою та злом прокричав уже колишній дружині услід:

 – Дура! Пропадеш з дітьми, як бездомна собака! Будуть тебе копати, поки не здохнеш…

Та Валя не слухала його. Вона, щаслива, що нарешті її сімейне пекло скінчилося, бігла додому. Тепер у неї починалося нове життя.

Роман з тренером

Стежити за собою її привчили у перервах між випадковими роботами – а хапалася за будь-що, аби заробити копійку і вижити – з подругами бігала у спортзал. Там на неї око накинув тренер. Знала, що одружений, тому легко дозволила й собі флірт. «Заміж же не покличе!» – була впевнена. Адже боялася цього, як вогню.

Аркадій Петрович виявився щедрим кавалером. Допоміг Валі після закінчення інституту з престижною роботою, далі – з власним житлом. Платила йому ласкою і любов’ю. Та коли одного разу він зізнався, що мав серйозну розмову зі своєю дружиною і готовий до розлучення, Валю ніби вдарило струмом. «О, це вже ні, – думала. – Треба швиденько той роман завершувати». І на зло Аркаші почала фліртувати з молодшим тренером у тому ж спортивному залі.

Той розрив був дуже важким і болючим. Але зрештою усе втихомирилося. Дружина Аркадія дала благовірному «другий шанс», а Валя на радощах швиденько змінила спортзал і номер телефону.

Колись кляв, а сам пропав «як собака»

Роки йшли, а вона квітла! Ніколи не була сама. Правда, довше року ні з ким не зустрічалася.

Вже старший син пішов вчитися у військовий ліцей, молодша донька була випускницею. А як же Стьопка? Плакала свекруха, що вже четверту невістку їй в хату привів. З кожною новою по дитині надбав, і ні одну не глядить. П’є і б’ється.

Аж це після Пасхи, на третій день, приходить Валя з роботи, а вдома – Віра Кузьмівна і три незнайомки. Не знала, як реагувати на таку несподівану появу.

– Це Стьопкині сожитєльніци, – відрекомендувала свекруха жінок, які насправді були одна за одною законними дружинами її сина. Бо жодну з них інакше й не називала.

Ті сиділи тихенько, понуривши голову.

– Стьопки нашого нема, – схлипнувши, вела далі мову бабуся. – Знайшли сьогодні вночі під забором у селі. Треба його якось по-людськи поховати. То як моя невісточка скаже, – спеціально зробила наголос на передостанньому слові, – так і буде.

Валі не залишалося нічого іншого як взяти все у свої руки. Сама і костюм на смерть вибирала, і туфлі, і труну. А «сожитєльніцам» довірила поминальний обід. І коли батюшка над могилкою Степана говорив прощальні слова, у її «грішній» голові крутилося лиш одне – як кляв її і бажав здохнути, як собаці. Бо саме так і закінчив своє життя…

Наталія КРАВЧУК, Хмельницька область

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!