Женилися з розрахунку і ненадовго, а прожили в любові все життя
Невигадана історія

Женилися з розрахунку і ненадовго, а прожили в любові все життя

1 липня 2018, 09:30
0
1
Сподобалось?
1

Олег Михайлович неквапливо прогулювався власним невеличким обійстям. Як же хороше! Перші дні травня радували теплом. Чоловік тішився, що над розквітлими яблунями літають бджоли. «Садок цього року дасть файний врожай, буде чим внуків зимою пригощати», – подумав господар. Ці травневі дні були особливими для нього і його дружини Орисі. 40 років вони прожили у парі, і тільки зараз надумали церковний шлюб взяти.

– Це ж уже через дві-три години, як з’їдуться всі діти і внуки, про спокій можна буде забути, – сів поруч зі своєю Орисею Олег Михайлович. Вона й у свої 60 залишалася красунею. Зморщечки, які павутинкою обвилися навколо світлих сірих очей, зовсім не псували жінку. А волосся, як і в молодості, було темно-каштановим, із золотистим переливом. Сивина  його ледь-ледь торкнулася. 

Він згадав, як вперше побачив вродливу дівчину в коридорах Львівського університету і вже тоді вирішив, що вона буде його дружиною.

***

Орися ж у ті далекі роки була першою красунею курсу – висока, струнка… За нею всі парубки упадали. А вона ж, звісно, про принца на білому коні мріяла. І він, правда, на батьковій білій «Волзі», таки з’явився. Звали його Юрком – широкоплечий, довговолосий, з недбалістю носив модні американські джинси Wrangler і мав надзвичайне почуття гумору. В такого не закохатися було просто неможливо. А тут ще й він помітив красуню Орисю. Після пар ґречно відчиняв двері «Волги» та пропонував підвезти. Дівчина щодня, сідаючи в автівку, незмінно помічала Олежка – безглуздого очкарика у витягнутих на колінах штанях та понурій болоньєвій курточці болотного кольору. Він був розумним, добрим і, як здогадувалася Орися, без тями закоханим у неї. Але на принца Олежко ніяк не тягнув... Та й він сам, проводжаючи тужливим поглядом білу «Волгу», розумів, що йому годі розраховувати на взаємність такої красуні як Орися.

***

Любов Юрка до дівчини скінчилася тієї ж миті, коли вона повідомила йому про вагітність.

– Ось тобі номер гінеколога, – сказав хлопець, дізнавшись «радісну» новину. – З ним уже домовилися.

«Це він від несподіванки розгубився, – подумки виправдовувала коханого дівчина. – Трішки почекаю, і він же обов’язково передумає». Але Юрко не передумав. У його плани зовсім не входило одружуватися із селючкою, хоч і дуже вродливою. Коли Орися це зрозуміла, аборт робити було пізно. Дівчина була у розпачі. Адже у рідному селищі принести дитя в пелені означало накликати ганьбу на себе і батьків. Вона ходила бліда, мов з хреста знята. Талія почала товстішати, скоро і живіт випиратиме. Як же на канікулах додому приїхати? Першим здогадався, що з нею відбувається, Олег.

– Ти чекаєш дитину, так? – запитав одного разу після заліку, заїкаючись від страху.

– А тобі яке діло? – огризнулася.

– Ну, щоб малюк народився в законному шлюбі і в графі «батько» не довелося ставити прочерк, ми могли б одружитися. Одній важко ж буде справлятися з новонародженим – удвох легше.

– І що ти за це хочеш? – пильно подивилася на хлопця.

– Просто бути поруч з тобою. Якщо ж зрозумієш, що моя допомога вже не потрібна, розлучимося.

Вони тоді прийшли у ЗАГС і розписалися. Вона була у буденному ситцевому платтячку, він – у своїх витягнутих на колінах штанях. Батьків же поставили перед фактом. Перевелися на заочне, Олег влаштувався на роботу. Молоді почали знімати халупку з пічним опаленням. Відтоді минуло сорок років. В Орисі та Олега було уже троє дорослих успішних дітей, семеро внуків. Олег ніколи ні словом, навіть поглядом не натякнув, що старший, Михайло, йому не рідний. Дивно, але саме він найбільше був схожим на батька.

***

Після виходу на пенсію Олегу Михайловичу стало тоскно жити у місті. Діти купили батькам хатинку в невеличкому селі, де видніються гори і тече річечка. Сюди вже другий рік на канікули приїжджають онуки. Риболовля, ягоди, гриби. Олег Михайлович  розвів кроликів, курей, любив поратися на городі.     

– Знаєш, Михайле, я таке гарне і щасливе життя прожила, – якось зізналася синові Орися Петрівна. – Все у ньому було правильно, крім весілля. Молода була і дурна. Не захотіла фату і білу сукню вдягати…

– Ну, що-що, а весілля можемо організувати, – сміючись, сказав син.

– Та тобі б лише жартувати…

– А чому жартувати? Ми ж з тобою сорок років прожили, а перед Господом чоловіком і жінкою так і не стали. Пора б уже і про душу подумати, – сказав своє слово Олег Михайлович, який почув розмову Орисі із сином. – Не будемо у довгий ящик це діло відкладати. Сьогодні ж піду до священика і домовлюся.

***

Вінчання мало відбутися вже за два тижні, у неділю. Дочка Ганна купила у Львові і привезла батькам шикарні вишиті сорочки. Два сини – Михайло та Ілля – організували святковий стіл. Усі з’їхалися напередодні, суботнього дня. У приємних клопотах, жартах, застіллях не помітили, як стемніло. Почали вкладатися спати. І тільки донька Ганна зауважила, що тато якийсь блідий і раз по раз прикладає руку до серця.

– Що з тобою? – запитала з тривогою.

– Та нічого, минеться. Бач, переживаю. Не кожен же день шлюб беру, – віджартувався.

Спав Олег Михайлович погано. Вдосвіта вийшов пройтися на вулицю. Біля дверей ще раз подивився, як солодко дрімає його кохана, яка вже за декілька годин стане його вінчаною дружиною.

Травневий день зустрів Олега Михайловича солов’їним співом і п’янким запахом бузку. Він присів на лавочку під деревом. Раптом тупий різкий біль розірвав груди – і все довкола враз перевернулося і потемніло…

Його знайшов Михайло. Як тільки побачив нерухомого тата, по щоках покотилися скупі чоловічі сльози. «Як же мамі сказати?» – перше, про що подумав. А Орисі й не треба було нічого говорити. Вона стояла на ганку, заціпенівши від побаченого. «Як же так? Чому? За що?» – тільки й крутилися у голові запитання. Враз перед очима промайнуло все життя. Вона ж вийшла заміж за Олега ненадовго і з розрахунку, а виявилося, що по любові і на все життя. Тільки от справжнє весілля так і не встигли відгуляти.

Марта ДИМИДІВСЬКА  

Передрук заборонено!

Женилися з розрахунку і ненадовго, а прожили в любові все життя

Олег Михайлович неквапливо прогулювався власним невеличким обійстям. Як же хороше! Перші дні травня радували теплом. Чоловік тішився, що над розквітлими яблунями літають бджоли. «Садок цього року дасть файний врожай, буде чим внуків зимою пригощати», – подумав господар. Ці травневі дні були особливими для нього і його дружини Орисі. 40 років вони прожили у парі, і тільки зараз надумали церковний шлюб взяти.

 

– Це ж уже через дві-три години, як з’їдуться всі діти і внуки, про спокій можна буде забути, – сів поруч зі своєю Орисею Олег Михайлович. Вона й у свої 60 залишалася красунею. Зморщечки, які павутинкою обвилися навколо світлих сірих очей, зовсім не псували жінку. А волосся, як і в молодості, було темно-каштановим, із золотистим переливом. Сивина  його ледь-ледь торкнулася. 

Він згадав, як вперше побачив вродливу дівчину в коридорах Львівського університету і вже тоді вирішив, що вона буде його дружиною.

***

Орися ж у ті далекі роки була першою красунею курсу – висока, струнка… За нею всі парубки упадали. А вона ж, звісно, про принца на білому коні мріяла. І він, правда, на батьковій білій «Волзі», таки з’явився. Звали його Юрком – широкоплечий, довговолосий, з недбалістю носив модні американські джинси Wrangler і мав надзвичайне почуття гумору. В такого не закохатися було просто неможливо. А тут ще й він помітив красуню Орисю. Після пар ґречно відчиняв двері «Волги» та пропонував підвезти. Дівчина щодня, сідаючи в автівку, незмінно помічала Олежка – безглуздого очкарика у витягнутих на колінах штанях та понурій болоньєвій курточці болотного кольору. Він був розумним, добрим і, як здогадувалася Орися, без тями закоханим у неї. Але на принца Олежко ніяк не тягнув... Та й він сам, проводжаючи тужливим поглядом білу «Волгу», розумів, що йому годі розраховувати на взаємність такої красуні як Орися.

***

Любов Юрка до дівчини скінчилася тієї ж миті, коли вона повідомила йому про вагітність.

– Ось тобі номер гінеколога, – сказав хлопець, дізнавшись «радісну» новину. – З ним уже домовилися.

«Це він від несподіванки розгубився, – подумки виправдовувала коханого дівчина. – Трішки почекаю, і він же обов’язково передумає». Але Юрко не передумав. У його плани зовсім не входило одружуватися із селючкою, хоч і дуже вродливою. Коли Орися це зрозуміла, аборт робити було пізно. Дівчина була у розпачі. Адже у рідному селищі принести дитя в пелені означало накликати ганьбу на себе і батьків. Вона ходила бліда, мов з хреста знята. Талія почала товстішати, скоро і живіт випиратиме. Як же на канікулах додому приїхати? Першим здогадався, що з нею відбувається, Олег.

– Ти чекаєш дитину, так? – запитав одного разу після заліку, заїкаючись від страху.

– А тобі яке діло? – огризнулася.

– Ну, щоб малюк народився в законному шлюбі і в графі «батько» не довелося ставити прочерк, ми могли б одружитися. Одній важко ж буде справлятися з новонародженим – удвох легше.

– І що ти за це хочеш? – пильно подивилася на хлопця.

– Просто бути поруч з тобою. Якщо ж зрозумієш, що моя допомога вже не потрібна, розлучимося.

Вони тоді прийшли у ЗАГС і розписалися. Вона була у буденному ситцевому платтячку, він – у своїх витягнутих на колінах штанях. Батьків же поставили перед фактом. Перевелися на заочне, Олег влаштувався на роботу. Молоді почали знімати халупку з пічним опаленням. Відтоді минуло сорок років. В Орисі та Олега було уже троє дорослих успішних дітей, семеро внуків. Олег ніколи ні словом, навіть поглядом не натякнув, що старший, Михайло, йому не рідний. Дивно, але саме він найбільше був схожим на батька.

***

Після виходу на пенсію Олегу Михайловичу стало тоскно жити у місті. Діти купили батькам хатинку в невеличкому селі, де видніються гори і тече річечка. Сюди вже другий рік на канікули приїжджають онуки. Риболовля, ягоди, гриби. Олег Михайлович  розвів кроликів, курей, любив поратися на городі.     

– Знаєш, Михайле, я таке гарне і щасливе життя прожила, – якось зізналася синові Орися Петрівна. – Все у ньому було правильно, крім весілля. Молода була і дурна. Не захотіла фату і білу сукню вдягати…

– Ну, що-що, а весілля можемо організувати, – сміючись, сказав син.

– Та тобі б лише жартувати…

– А чому жартувати? Ми ж з тобою сорок років прожили, а перед Господом чоловіком і жінкою так і не стали. Пора б уже і про душу подумати, – сказав своє слово Олег Михайлович, який почув розмову Орисі із сином. – Не будемо у довгий ящик це діло відкладати. Сьогодні ж піду до священика і домовлюся.

***

Вінчання мало відбутися вже за два тижні, у неділю. Дочка Ганна купила у Львові і привезла батькам шикарні вишиті сорочки. Два сини – Михайло та Ілля – організували святковий стіл. Усі з’їхалися напередодні, суботнього дня. У приємних клопотах, жартах, застіллях не помітили, як стемніло. Почали вкладатися спати. І тільки донька Ганна зауважила, що тато якийсь блідий і раз по раз прикладає руку до серця.

– Що з тобою? – запитала з тривогою.

– Та нічого, минеться. Бач, переживаю. Не кожен же день шлюб беру, – віджартувався.

Спав Олег Михайлович погано. Вдосвіта вийшов пройтися на вулицю. Біля дверей ще раз подивився, як солодко дрімає його кохана, яка вже за декілька годин стане його вінчаною дружиною.

Травневий день зустрів Олега Михайловича солов’їним співом і п’янким запахом бузку. Він присів на лавочку під деревом. Раптом тупий різкий біль розірвав груди – і все довкола враз перевернулося і потемніло…

Його знайшов Михайло. Як тільки побачив нерухомого тата, по щоках покотилися скупі чоловічі сльози. «Як же мамі сказати?» – перше, про що подумав. А Орисі й не треба було нічого говорити. Вона стояла на ганку, заціпенівши від побаченого. «Як же так? Чому? За що?» – тільки й крутилися у голові запитання. Враз перед очима промайнуло все життя. Вона ж вийшла заміж за Олега ненадовго і з розрахунку, а виявилося, що по любові і на все життя. Тільки от справжнє весілля так і не встигли відгуляти.

Марта ДИМИДІВСЬКА  


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися