Зцілилася водою з… калюжі

Зцілилася водою з… калюжі

Невигадана історія

Цей незвичайний випадок стався майже сто літ тому в Рожищенському районі. То був час, коли у 1930-х роках ще мирно та дружно жили на Волині українці, поляки та євреї і навіть гостювали один в одного на Різдво. Цю історію старожили довго пам’ятали і передавали наступним поколінням. Очевидно, щось додавали своє у розповідь, але суть у ній залишилася одна: єврейка зцілилася на православне Водохреще.

 Рузя жила самотньо. Її чоловік був майстровитим шевцем, обшивав усі навколишні села. А жінка йому допомагала: возила готовий товар на продаж. А як її Ізя раптово помер, захворіла і Рузя. Ще влітку, коли світило яскраве сонечко і буяла зелень, що хотілося жити, якось трималася. Та вже ближче до осені, коли небо вкрило сірими хмарами і дощ сік дрібною мжичкою, й зовсім злягла. Дітей не мала, тож до неї навідувалася найближча сусідка Марія, теж удовиця. То якого борщу принесе, то картопельки.

– Ти ж тільки не засмачуй салом, – кволо просила Рузя, бо євреям не можна їсти свинини.

Одного ранку сусідка не побачила диму з Рузиного комина. Накинула теплу хустину на плечі і пошкандибала до її хати.

– Агов, чи жива ти, Рузю? – гукнула.

На скрип дверей єврейка кволо покосилася і замість привітання раптом запитала:

– Уже ж скоро ваше Різдво?

– А нащо воно тобі? – здивувалася Марія.

– Хочу води хрещенської напитися, тільки на неї надія, – зітхнула. – А як не поможе, то вже і вмру.

– Та ще дві неділі, – роздратовано відказала Марія. Їй не сподобалося, що єврейка чекає православного свята.

– То буду кріпитися…

Марія й далі щодня навідувалася до Рузі. А увечері перед Водохрещем, коли опівночі батюшка мав святити воду, єврейка безсило прошепотіла:

– Сусідко, принеси мені святої води… Вона мене зцілить. Вірю усім серцем… Тілько ранку не жди, а зразу ж після церкви приходь…

«Жидівка геть здуріла!» – подумки сердилася Марія. Ніяк до голови не вкладалося: як юдейка може пити Водохрещенську воду?! То ж то, певно, великий гріх?! І вона, Марія, буде до смерті спокутувати тяжку провину, якщо жидівці принесе хоч краплину!

З гіркими думками і сум’яттям на душі почимчикувала жінка до церкви, що височіла на горбочку на самому краю села. Коли батюшка святив воду і заспівав церковний хор, на душі стало легко. Марія набрала бутель свяченої водички, сама тричі ковтнула, проказавши молитву. Вагаючись, таки взяла горнятко і для Рузі. І темним селом поверталася додому. Вже прочиняла хвіртку до своєї хати, як мимохіть зиркнула на сусідську. У Рузиному вікні блимав тьмяний вогник від каганця. Значить, вона не спить і чекає цілющих ліків! Боже милостивий, що ж робити?! І раптом її осінила думка! Хрестячись і прохаючи прощення, сама випила Рузину воду. А тоді нахилилася над… калюжею, де звечора на брилі льоду розтанув сніг. Відгорнувши галузки, набрала води.

– Господи Ісусе, прости мене, грішну. Хіба ж то жидівці можна нашої свяченої водички? – шепотіла, звертаючись на небо до Бога. І пішла до сусідки.

Рузя, підпершись подушками, аж зраділа, коли піднесла до рота горнятко, і спрагло впивалася, не залишивши й краплини.

– Ох, яка смачнюча…

Коли вранці Марія прокинулася і глипнула у вікно, то побачила, як із сусідського комина стовпом йде дим. Одягнулася і кинулася до Рузиної хати: невже хто інший пішов запалити піч? А може, не доведи, Господи, єврейка вже віддала душу? Та коли відчинила двері, то мало не заніміла. Коло груби поралася здорова Рузя!

– Свят! Свят! Свят! – Марія хрестилася і не вірила своїм очам.

– Я знала, що мене ваша водичка зцілить! – тішилася Рузя.

Поголос про зцілення жидівки пронісся селом, як буревій. Люди поспішали до її хати, щоб на власні очі побачити диво. Бо подумки всі уже хоронили Рузю. Ніхто не сподівався, що вона житиме, і все молили, щоб протрималася довше, аби не зіпсувала православним свята.

Через тиждень-другий до церкви йшов велелюдний натовп, хоч свята вже давно минули. Такого ні в селі, ні в окрузі ще не бачили. Хрестилася єврейка! У храмі було не проступитися, всі з цікавістю з-за спин поглядали, як батюшка звершує таїнство хрещення над юдейкою.

Після свого зцілення Рузя прожила до глибокої старості. У селі з року в рік, з покоління в покоління передавалася ця дивовижна історія. Давно нема на світі цієї єврейки, нема і свідків того дива, та старожили ще пам’ятають про ту незвичайну історію, що їм розказували батьки і діди.

Юлія ШЕВЧУК, Волинська область

Передрук заборонено!

 

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!