Леся ТАРАСЮК під час поїздки на схід
Україна

Їх бережуть молитви солдатських мам

18 вересня 2015, 09:53
0
0
Сподобалось?
0
Півтора року від приміщення волинської Спілки афганців у Луцьку виїжджають на фронти сходу України вантажі з гуманітарною допомогою. Її сюди звозять із усіх куточків Волині. Батьки й дружини передають персональні передачі своїм найріднішим чоловікам. А скільки всього несуть просто небайдужі люди! І печені пиріжки, і накришені улюблені салати, і військову імпортну  форму, і біноклі, і тепловізори… Хіба що танків та автоматів не возять волинські волонтери. 
 
55-й раз повіз допомогу на фронт
Скільки-то людей перейшло через цей центр за півтора року війни! Проте його волонтерський кістяк залишається незмінним. Це Валерій Курстак, який днями вже 55-й раз повіз допомогу в зону АТО. Олександра Фальчук, яка тримає міцний зв’язок з американською діаспорою. Віталій Лісецький і Андрій Гаць із Локачинського району, Ярослав Савостюк, Олександр Положивець із Любомльського, Тарас Самчук, який вижив у пеклі Іловайського котла, Василь Шевчук, Володимир Таранович, родина Руслани Вознюк, Віктор Янчук, Саша Пилипчук, Леся Тарасюк… Аби назвати всіх небайдужих, не вистачить газетної сторінки. 
– Я прийшла у травні 2014-го, коли забирали 20-річного племінника, – розповіла волонтерка Леся Тарасюк. – На схід хлопця відправляли без каски, без бронежилета… Коли передача дійшла до нього, я зрозуміла, що тут реально допомагають, і «застрягла» у центрі… Дуже шкода, що для багатьох ця війна навіть не починалася. Вони гуляють, п’ють у ресторанах у той час, коли на іншому боці нашої держави від куль вмирають молоді чоловіки. 
Поки ми розмовляємо з Лесею та Валерієм Курстаком, у центр зайшла старша жіночка, принесла біноклі, 16 штук.   
– Вона уже не вперше приходить, – каже Леся. – Їй біноклі з Америки передають. Взагалі у нас із американцями дуже тісний зв’язок. Ми проводимо ярмарки у центрі Луцька. Дуже допомагають у цьому учні школи №26. За вилучені гроші купуємо вишиванки, українські сувеніри. Відправляємо їх у Штати. Американці продають на виставках і купують кровоспинний засіб «Целокс». Його кладемо у кожну аптечку. За ці півтора року ми зібрали їх майже сім тисяч. Це беззмінно роблять вчителі 26-ї школи.
Найліпша нагорода – посмішка бійця
Розповідаючи про нинішні потреби, волонтери називають пальне, зимову форму, бажано імпортного виробництва. Вітчизняна рветься через тиждень. Взуття, спальні мішки, подушки, ковдри, тепла білизна…  
– У пресі говорять, що сьогодні військові забезпечені. Я постійно їжджу на «передок» і не можу зрозуміти, куди діваються ці гроші, які виділяються, – додає Валерій Курстак. – От держава дала форму. Але солдат у цій формі служить, спить, працює, воює, він її пере. Коли він її знімає, у чому має ходити? В трусах? Повинна бути підмінна форма. А її держава не видає. І так по багатьох моментах. 
Волонтери довозять допомогу на крайні блок-пости. Буквально за декілька сотень метрів – територія, яка контролюється сепаратистами. І вони, знаючи, що у будь-який момент можуть потрапити в приціл ворожого снайпера, все рівно їдуть. 
– Я запитувала Валєру, чому він так щоразу рветься туди? Він казав, що коли б ти бачила очі тих хлопців, то би зразу все зрозуміла. Вони чекають, і я не маю права їх підвести, – поділилася Леся. – Цього літа я тричі їздила на Донбас. Одного разу мене чекав «сюрприз». Тільки приїхали, біжить хлопець-медик і передає шоколадку: «Це вам від рембата». Розчулилась. «Звідки дізналися?» «З «Фейсбуку». Ви виїхали. Значить, не могли не доїхати». Цей подарунок крутіший за грамоти і подяки. Тому що бачиш очі солдатів і розумієш, для чого все це робиш. Забувається, що зовсім нема вільного часу, що рідко приділяєш увагу власним дітям… Це недаремно. А головне – потрібно. А щодо страху… Знаєте, скільки мам і бабусь за нас щоденно моляться? Їхні молитви нас бережуть.
Волинських волонтерів знає вся передова. Легше назвати підрозділ, у якому вони не були. Хлопці їх чекають. І навіть запитують, чи не привезли ковбасні вироби «Забіяки» або Дмитрука. Ці підприємці на кожну поїздку дають свою продукцію і ставлять під двері центру. А ще на передовій смакує торчинський хліб. Витягує солдат хлібину і нюхає, як вона пахне. А вона пахне домом. 
Наталка СЛЮСАР,
м. Луцьк
 
P.S. Цими днями волонтери мають переїхати із приміщення спілки воїнів Афганістану. Їм конче необхідне інше, куди би можна було зносити допомогу, яка гарантовано потрапить на фронт, до вояків. 
 
 

Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися