Він міг бути у Небесній сотні, але вижив, щоб стати до лав Небесного батальйонуРустам ХАМРАЄВ

Він міг бути у Небесній сотні, але вижив, щоб стати до лав Небесного батальйону

Україна

Пройшовши з першого до останнього дня Майдан, лучанин загинув на сході країни

Рустам Хамраєв на київському Майдані стояв з листопада 2013 року. Він був готовий стояти там до кінця. У люті морози, у диму і вогні. Заради чого? Заради того, щоб українці жили краще. Бо любив свою землю понад усе. Хоча у його жилах текла узбецька кров. «Україна – найкраща країна, тому що я в ній народився і живу», – написав чоловік у своєму «майданівському» блокноті.

«Налаштований стояти на смерть»

Батьки Рустама – Шонійоз і Антоніна – бережуть кожну дрібничку, пов’язану з ним: патріотичний магнітик на холодильнику, записи, зроблені його рукою, його улюблену музику на телефоні… Мало не через слово тато Шонійоз каже: «А от Рустам так говорив, а от він так думав». Рустам і справді був унікальною людиною, мав свій кодекс честі, що рідко трапляється у наші дні. І він вважав, що коли ти присягнув на вірність народу, то повинен бути йому вірним (Рустам служив у армії і давав присягу). У блокноті його рукою написані фрази: «Україна – найкраща країна, тому що я в ній народився і живу», «Немає на світі більшого щастя, ніж віддати життя за свій народ, за свою Батьківщину!». Здається, високопарні слова занадто романтичного чоловіка. Виявляється, для Рустама Хамраєва це були не просто слова. Він так думав, він так жив. Рустам був на Майдані чи не з перших його днів. Сім’я про це нічого не знала.

«Я був налаштований стояти на смерть, бо давав присягу на вірність Україні, захищати її народ. Є такі поняття, як офіцерська і солдатська честь. Я не хочу, щоб мій син чи інша дитина жили так, як ми», – скаже Рустам пізніше, відповідаючи на запитання, навіщо він туди пішов. 

Саме краще життя для всіх нас цей 39-річний чоловік, закинувши свій бізнес, поїхав відстоювати на Майдан. І був там не від часу до часу, а постійно. Він – активний член Самооборони Майдану, боєць 14-ї сотні «Вільні люди», потім перейшов у 38-у сотню. Стояв у люті морози під струменями водометів, був у перших рядах у сутичках із «Беркутом» і «тітушками». Лікар з Луцька Олена Звєрєва, яка познайомилася з ним на Майдані, так про нього згадує:

– Це людина-ідеаліст, світлий, чистий, з дитячою душею, з абсолютною вірою в те, що добро перемагає. Таких людей направду мало. Він ніколи нічого не просив для себе. Якщо він телефонував, то просив, наприклад, допомогти його сестрі чи просив за інших.

«Переживаю, щоб ці смерті не були марними»

Першим великим шоком і втратою для Рустама виявилася загибель Сергія Нігояна. Він був його другом. Після смерті Сергія рингтоном на телефоні Рустама став Гімн України.

– Після того, як убили його друга, Рустам казав, що піде до кінця, – згадує його тато. – Якось він приїжджав додому зі ще одним своїм другом, це був Устим Голоднюк, він ночував у нас. Такий світлий хороший хлопчина, постійно усміхався. Його потім застрелив снайпер. Він був у голубій касці. Рустам тяжко переживав його смерть. Усе казав, що ця куля мала бути його, що неправильно, що помер такий молодий хлопець, який ще нічого в житті не бачив. Несправедливо. 

У ті страшні лютневі дні Рустам Хамраєв також був на Майдані. Це на його очах один за одним падали хлопці, підкошені кулями беркутівських снайперів. Він також міг бути серед них. Адже рвався вперед, витягував побратимів з-під обстрілів. Один з його друзів, Лев, згадує:

– Якби не його мужність у ранок 20 лютого, кількість загиблих на Майдані була б набагато більшою. Тоді один зі снайперів лежав під КамАЗом біля барикади з бетонних блоків на Інститутській і розстрілював людей. Рустам тоді, не маючи зброї, вступив у двобій з «беркутами» «чорної роти». Надзвичайно смілива була людина! Я б сказав, безбашенний був! Не один раз дивився смерті в лице! Того ранку чотири рази куля пробивала стару армійську каску на його голові. Те, що тоді залишився живий, – просто пощастило йому, кулі застрягли між каскою і підшлемником. Рустам дістав тоді з-під обстрілу медичку, врятував її від вірної смерті. Вона поповзла до тіла його друга і під кулями отримала інфаркт. Потім він дістав тіло свого друга, який лежав буквально в метрах 30 від тієї самої «чорної роти». Медсестру Таню теж він дістав майже з-під ніг беркутівців.

Сам Рустам пізніше так скаже журналістам про ці дні: «Героєм я себе не вважаю. Я так думаю, напевно, так вважав би за потрібне кожен чоловік, кожен воїн. На моєму місці кожен мужчина зробив би так мовчки. Взяв би зброю, щоб не нападати, а боронити. І почав би боронити свою землю, відстоювати своє… Дуже тяжко та перемога дісталася нам, тому за одне переживаю: щоб не були ці смерті марними. Зняли одне бидло, і, не дай Боже, прийде гірше. І щоб не вийшло так, як з гідрою: рубаєш одну голову – виростає  друга… А ще я хотів би подякувати матерям, сестрам і жінкам, які відпустили нас на Майдан, які виховали хлопців з Небесної сотні…»

З Майдану – на схід

Ті дні не минули для Рустама Хамраєва марно: поранення ноги, контузія, отруєння димом і газами. Але він не міг сидіти вдома, знову рвався на Майдан, щоб закінчити розпочате, щоб смерті не були даремними. Вже в березні був у Києві у наметі. Жив там до президентських виборів. А коли вони відбулись, як згадує його товариш Олексій, він заходить у палатку і каже: «Хлопці! Є пропозиція їхати в Луганськ. Тепер наші барикади там, там – наш Майдан. Я їду. Хто зі мною?» Так загітував більше 20 осіб, які 28 травня вирушили на схід. Рустам став бійцем батальйону «Айдар». Останній запис із його блокнота: «Отримав автомат АКС-74. 4 магазини», а нижче «Стояти на смерть! Україна понад усе!!!». Рустам Хамраєв загинув 17 червня 2014 року в боях за селище Металіст. Уже після його похорону батьки, розбираючи речі, знайшли на балконі чорний кульок. У ньому – його майданівська каска, наколінники і записка для 12-річного сина: «Дорогому милому синочкові Алішерчику, від тата! На пам’ять, згадку. Цілую, обнімаю. Твій тато Рустам». Ідучи на війну, рідним залишають найцінніші речі. Для Рустама Хамраєва ці речі були пов’язані з Майданом.

Наталка СЛЮСАР, Волинська область

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!