В кухні замість люстри почепив колесо від воза
33-річний Іван Пилипчик із села Бихів Любешівського району не з тих, хто звик покладатися на батьків. Дім він побудував собі сам. І дім не звичайний – у селі, де переважає традиційна поліська «архітектура», оселя ця одразу привертає увагу. І фасадом, і будівельним матеріалом, якщо поцікавитися, із чого зведені її стіни. Справді, зі звичайних дров.
Іван з дитинства любив щось майструвати. І так захоплювався роботою, що всі дивувалися, де в малого хлопця береться стільки терпцю та завзяття. Найбільше ж його вабили будівельні справи. Тож, коли підріс, не пропускав можливості попрацювати на будівництві, де хутко навчився усього, що потрібно будівельнику. Читав фахову літературу, переглядав новинки в Інтернеті. Задля цього навіть спеціальний журнал передплатив, що висвітлює питання будівництва та ремонту. В часописі сподівався і проект підходящий для своєї майбутньої домівки надибати. Звичайно, було там чимало цікавих варіантів, але Івана захопила власна задумка, коли читав статтю про знесення старого будинку. В журналі на знімках зруйнованої глиняної стіни помітив, що дранка збереглася, наче будівлю зводили вчора. Так і виникла ідея звести стіни свого будинку з глини та дров, якими вирішив задля міцності замінити дранку.
У селі не встигнеш чхнути, а вже знають, у кого нежить. Дізнавшись, із чого Пилипчик збирається будувати дім, односельці взяли новатора на кпини, але він не зважав і робив своє. Доки глина «визрівала» для будівництва (необхідно, щоб вона перезимувала просто неба), накреслив проект майбутньої оселі. Подбав про практичне призначення чи не кожного квадратного метра житлової площі. Судячи тепер, коли домівка зведена й облаштована, це чоловікові вдалося чудово. Здається, ліпше і не придумаєш. Але найбільше мене вразила загальна кімната чи, як тут називають, «велика» або «зала». У Пилипчика це… спортивний зал – із тенісним і більярдним столами, тренажерами для м’язів.
– І самому потрібно підтримувати належну форму, і, головне, дітям створено умови й простір для фізичного розвитку, – пояснив господар.
Перш ніж зводити стіни, Іван зробив деревообробний верстат – на будові без нього як без рук. Для зовнішніх стін було використано приблизно сорок кубів дров. У розчин глини додавав клей і зводив стіну, кладучи перемазані ним дрова впоперек, що додавало помешканню і міцності, і теплоізоляції. Більше трьох років забрало будівництво. Але в голих стінах жити не будеш – потрібні меблі. І тут Пилипчик також показав клас, тобто на що здатні руки, якщо вони золоті, а людина одержима мрією. Одно слово, за зиму кімнати в «дров’яній хаті» були заставлені незвичайними меблями. Наприклад, кухня з великими стільцями та світильником у формі колеса від воза нагадує українське селянське житло дев’ятнадцятого століття.
Незвично облаштував і подвір’я. Його прикрашають два крихітні ставочки, які сполучає місток, а береги зеленіють травою. І очі милує красою, і знову ж таки двом дітям Пилипчиковим цікавинка для розваг.
Ігор СЛАВИЧ, Волинська область
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!