У тюрмі за полярним колом Росія тримає режисера Сенцова
Світ і Україна борються за звільнення зі страшної російської тюрми українського режисера Олега Сенцова, який оголосив безстрокове голодування з вимогою звільнити з російських тюрем усіх українських політв’язнів. Та наскільки страшна та в’язниця, де перебуває наш незламний духом герой, навіть уявити важко. Мешканка Бердянська Наталія Іванченко розповіла у «Фейсбуці» про те, що таке насправді Лабитнангі, де тримає сьогодні Путін українця Сенцова.
«Була у мене подруга з Росії. Більше двадцяти років вона із сім’єю кожного літа відпочивала у нас. Тепер я для неї фашистка. Жила вона в Лабитнангах – це якраз те місто, де перебуває зараз Олег Сенцов. У 2004 році я була там.
З Москви туди дві доби потягом. Тайга, потім лісотундра... Марина розповідала мені, що ту залізницю будували політв’язні ще за часів Сталіна, а велику її частину, що веде до міста Салехард, зводили жінки-в’язні. Думаю, що більшість були саме українцями. Вздовж дороги – безліч залишків ГУЛАГівських таборів. Збереглися огорожі з колючого дроту та видніються залишки «вишок спостереження». Охоплює жах, коли на все це дивишся.
За полярним колом – місто Лабитнангі. Взимку дорога йде прямо по кризі, а коли лід тане, то потрапити туди можна лише на поромі. Річка дуже широка, до двох кілометрів, вода темна, течія швидка. Мені розповідали, що корінні жителі, ханти, жили дуже мало, бо і життя важке, і гинули часто.
Недалеко від будинку Марини якраз і розташована та тюрма, де перебуває зараз Олег Сенцов. Я бачила її. Стара темна страшна будівля з довгими бараками. Навколо багато перекособочених дерев’яних будиночків, де живуть місцеві. Гаражі у них – це шматки величезних труб (тих, що використовують для транспортування їхнього чортового газу), переобладнаних у приміщення. Собака моїх друзів Білька, яку вони дуже любили, зникла біля тюрми. Кажуть, що псів тут використовують для виготовлення жиру при туберкульозі, яким хворіють майже всі в’язні. За містом, куди ми їздили по ягоди, є озеро. Поблизу залишки табору поселенців, які відсиділи в тюрмах, але не мали права поїхати ні до рідних, ні на батьківщину. Тож вони рили землянки, а їхні стіни викладали стовбурами берізок, якось там робили дах і так жили. У норах! А там навіть влітку півметра – і вічна мерзлота! Що ж вони тут їли? Може, рибу ловили, влітку збирали гриби та ягоди... Але ж там десять місяців зима! І дуже сувора.
Натрапили ми із сином у Лабитнангах на закопчений, з діркою внизу казанок – хтось готував їжу. Для мене це була найцінніша за все моє життя знахідка. Казанок я привезла в Бердянськ і віддала у краєзнавчий музей як експонат побуту таборів ГУЛАГу.
Також поряд з поселенням розміщений цвинтар. Це ряди сотень забитих в землю стовпчиків, де вказаний лише порядковий номер могили. Ні імен, ні прізвищ... Це, друзі, рашка! Вона такою була, такою є і такою буде, якщо ми не боротимемося. Це машина для знищення людей. І зараз там перебуває наша людина – Олег Сенцов. Та й не лише він. І чи зможемо ми їх визволити? Це буде показник нашої сили або слабкості».
Наталя ІВАНЧЕНКО
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!