Віктор ЗУБЧИК
Україна

Кривава розправа на буцинських хуторах

19 червня 2018, 18:38
0
0
Сподобалось?
0

Фашисти з поляками спалили хати і розстріляли 17 селян, навіть дітей

Після страшної кривавої розправи на хуторах поблизу села Буцин Старовижівського району минуло майже сімдесят п’ять років. Але і дотепер кровоточать болючі спогади очевидців. Адже на свято було вбито мирних людей, спалено хати та хліви.

Поплатилися життям за зв’язок з УПА

У 1944 році фронт просувався на захід. У волинських лісах значно активізували свої дії вояки УПА і партизани Федорова. Вночі з 13 на 14 січня, тобто на свято Василя, німецька військова колона, що була сформована з есесівців та польських поліцаїв у Любешівському і Ратнівському районах, вирушила по трасі «Ратне – Ковель». До неї приєдналися грабіжники, мародери, вбивці польської національності, що прислужували фашистам. Обабіч траси були розкидані хутори: одні – метрів за двісті від дороги, інші – значно далі, у лісовій гущавині. Достеменно невідомо, чому саме поляки розпочали дику розправу над мирним населенням.

– Очевидці казали, що нібито біля Вужиська  хтось обстріляв їхню колону, – згадує житель Буцина Віктор Зубчик, – чи то партизани, чи упівці, чи, може,  самі фашисти  підняли стрілянину, щоб був привід зігнати злість, бо доводилося відступати. Як розповіли ті, хто дивом вцілів, мирних людей дійсно розстрілювали поляки, бо розмовляли вони польською мовою, були одягнуті у польську форму. Німці в криваву розправу не втручалися, лише спостерігали. Їхньою метою було породити ворожнечу між поляками та українцями, і це вдалося. Їх поплічники грабували хуторян, забирали в них коней, вози та всіляку живність, зерно. Людей, серед яких були й діти, вбивали,  хати та хліви спалювали. Під час трагічних подій на буцинських хуторах загинуло сімнадцятеро осіб. Серед них Семен та Надія Тарасюки. Їхнім синам, Сергієві та Володимиру, дивом вдалося врятуватися, бо були у лісі, – продовжує свою розповідь Віктор Омелянович. – Там і почули стріляну та побачили, як над верхівками дерев піднімається густий дим. Повернулися на хутір, коли все стихло, і застали матір ще живою. Останніми її словами до старшого, Сергія, було прохання берегти брата.

У сім’ї Півницьких загинула господиня, в обійсті матері мого співрозмовника Олександри Дричик спалили хату та хліва. На щастя, ніхто не постраждав. Жінка, якій було на той час тридцять років, утекла в ліс з двома маленькими дітьми на руках, спостерігала за всіма цими подіями здалеку. Від карателів постраждали ті сім’ї, оселі яких були близько біля траси «Ратне – Ковель».

– Мародери встигли забрати у нас сувій сукна, зняли з батька кожуха та вивернули бочку з брагою, – згадує житель Буцина Петро Кошелюк, якому тоді виповнилося сім років. – Звістка про криваві події на сусідніх хуторах облетіла Буцин в одну мить. Про неї розповіли односельчанам дід Семенчик, якому вдалося втекти, та Володя і Сергій Тарасюки. Розстрілювали переважно ті сім’ї, з яких хтось служив в УПА, а таких у Буцині було дуже багато,  решта потрапили в ті жорна мимоволі.

Врятували слова «Матка Боска»

До хати Мазуриків увійшли двоє німців у військовій формі, запитали в Тимофія, що він робить. Той відповів, що хворий. Німці подумали, що хлопець п’яний, бо було свято Василя, та вийшли. Юнак зачинив хату на засув. Але за якихось десять хвилин до неї вже наближалися зі зброєю у руках поляки. Видно було, що дуже злі. «Втікай, синку, рятуйся», – попросила мати, бо подумала, що карателі можуть знати про його зв’язок з націоналістами. Втікав босоніж по снігу до лісу. Чув, що по ньому стріляють з автоматів. Падав, піднімався. І таки добіг до перших сосен. Знав, що у ліс карателі не підуть, бо дуже бояться партизанів та упівців.

У лісі мешкала бабуся Марія, яку Тимофій добре знав. Там уже було чимало людей, які почули, що діється на хуторах. Люди виставили сторожу, яка спостерігала за рухом колони. Лише надвечір Тимофій Мазурик повернувся додому. Перелякана мати розповіла, що поляки допитувалися у неї, хто втікав, а потім забрали деякий одяг, бо брати більше не було чого. Один направив на жінку автомат. Вона закрила обличчя руками і промовила: «Матка Боска, помилуй!» І поляк, мабуть, подумав, що вона полячка, тож опустив автомата. Мама розповіла Тимофієві, що саме поляки вбили її сестру – Надію Тарасюк, її чоловіка Семена та бабусю Олену.

У сімнадцять років Тимофія Мазурика за зв’язок з УПА кинули у ковельську в’язницю. Дивом уник розстрілу в червні 1941-го, коли у тюрму влучила німецька бомба. Воював на фронті, повернувся додому на милицях. Але закінчив у Львові поліграфічний інститут та університет імені Івана Франка. Досконало знав п’ять іноземних мов. Написав безліч наукових статей. Поховали його в рідному Буцині, поруч із сотником УПА Пилипом Сорокою.

Птеро КОШЕЛЮК

Постраждав один поляк

– Незважаючи на трагічні події 1944 року, у Буцині визріває ідея впорядкувати польське кладовище. Нині ці могили ніхто не доглядає, – каже Петро Кошелюк.

У селі до Другої світової війни був католицький костел, збудований ще у 1810 році. Навпроти стояв православний храм. Саме на буцинському кладовищі й хоронили католиків з усього району.

– Коли віряни обох конфесій приїздили на службу у церкву та костел, то залишали свої фаетони і коней на одному майданчику, – розповідає Віктор Зубчик. – Один до одного ставилися доброзичливо, спілкувалися, ніяких конфліктів між ними не виникало. Після війни костел розібрали, бо людям була потрібна цегла. Залишився підмурівок, на якому згодом поставила хату одна з буцинських родин. Ікони та інше церковне католицьке начиння викинули на смітник. Мама моєї дружини, Одарка Дричик, підібрала ікону Богородиці, різьблену на дереві і прикрашену коштовним камінням, яка зберігалася у неї тривалий час. Але у дев’яностих роках спритні ділки, скориставшись довірливістю старенької, забрали цінний образок.

Старожили розповідають, що за всю історію Буцина від рук українців постраждав лише один поляк – начальник поліції пан Соколовський родом з Варшави. Його ненавмисне застрелили члени осередку КПЗУ, на яких натрапили збирачі податку, з якими він був. Поховали Соколовського також у Буцині. А від рук німецьких посіпак польської національності загинули сімнадцятеро людей. Але наш мудрий український народ, свято зберігаючи пам’ять про ті страшні події у своїй минувшині, вміє прощати ближньому заради миру та добросусідських взаємин у майбутньому.

Наталія ФЕЩУК, Волинська область

Передрук заборонено!


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися