Григорiй Пилипович Самолюк, колишнiй волинянин, а нинi житель Республiки Перу, є одним з тих, кому випало випити гiркую чашу до дна. У 2004 роцi вiн вперше ступив на українську землю, поглянув на рiдне село Сокiл, побачив братiв, сестер пiсля 62-рiчної розлуки.
Розбагатів на косах
I ось 56 рокiв живе у цiй країнi українець-волинянин Григорiй Самолюк. Виростив трьох дiтей, має дев’ять онукiв. А закинула його туди проклята вiйна, яка не одному зламала долю або виштовхала поневiрятися у свiти.
16-рiчним юнаком фашисти вивезли його із села Сокiл (Любомльського району на Волинi) в Нiмеччину на роботи. Разом з iншими спiввiтчизниками посадили у вагони на станцiї Любомль – i почався вiдлiк дням неволi. Скинули поблизу Австрiї. Працював у сiльському господарствi в одного нiмця-помiщика.
Гнув спину до 45-го. Коли рейх захитався і мав ось-ось звалитися, разом з iншими невiльниками 19-рiчний волинянин перебрався до Австрiї, а звiдти – в Iталiю. Оскiльки не мав документiв, то опинився в тюрмi. Iталiя виявилася для нього злою мачухою. Був 1948 рiк. Тут зацiкавився хлопцем-українцем представник Мiжнародної органiзацiї Червоного Хреста. Вiд нього почув, що чекає таких, як вiн, на рiднiй землi, в Радянському Союзi.
Сталiнська полiтика щодо полонених, насильно вивезених громадян у фатерлянд сьогоднi широковiдома. Тому Григорiй не ризикнув ще раз випробувати свою долю, і пристав на пропозицiю вербувальникiв осiсти у Пiвденнiй Америцi. Обрав Перу.
Оскiльки родом із села, вирiшив хазяйнувати біля землі. Тут його талант найбiльше й розкрився. Взяв в оренду 200 гектарiв. Запровадив у практику новi способи обробiтку ґрунту, догляду за рослинами, збирання культур. Наприклад, у провiнцiї, де оселився, не знали, що таке коса. Збирали зерновi за допомогою серпа, як у сиву давнину. Застосував чи не вперше в Перу косу – звичайний селянський iнструмент для українця. Замовив партiю кiс аж з Iталiї. Розбагатiв на цьому. Навчив перуанцiв садити картоплю. Родила культура щедро – вага однієї бульби сягала до кiлограма і бiльше. Придбав трактора, і уже люди прийшли до нього найматися працювати.
У 1960 роцi купив 40 гектарiв лiсу та вiдкрив фабрику з виробництва ручок до iнструментiв (кiс, молоткiв, сокир, лопат)... Життя нiби налагоджувалося, але туга за рiдним краєм його не покидала.
Обидві дружини – Матильди
Одружився на перуанцi Матильдi. У сiм’ї з’явився синочок Гриша, який став льотчиком, але, на жаль, загинув у авiакатастрофi. Народилася донька, яку назвали Елеонорою. Згодом вона взяла на виховання братових малолiтнiх дiтей. Стала полiцаєм, дослужилася до офiцерської посади. Григорій з Матильдою розлучилися.
Одружився вдруге. Теж трапилася перуанка i теж Матильда. Народила вона йому дочку, яку назвав Уляною.
Власне, дочки й наштовхнули батька зайнятися пошуками рiднi за допомогою Iнтернету. Неймовірно, але паралельно Григорiя шукав його молодший брат! 70-рiчний Прокiп мешкає у місті Мукачеве Закарпатської областi.
Так наближалася зустрiч. I невдовзi Григорiй Самолюк у мiстi Сантьяго-де-Чуко отримав звiстку: його чекають брати й сестри в Українi.
До речi, походить Григорiй з багатодiтної сiм’ї. Дев’ять дiтей (сiм синiв i двi дочки) виховали свiтлої пам’ятi його батьки Пилип Юхимович i Анна Степанiвна. Та обiйняти брата пiсля багаторiчної розлуки змогли брат Йосип i сестра Уляна, якi досi живуть у рiдному селi, брат Михайло, котрий мешкає у Любомлі, та брат Прокiп iз Закарпаття. Iнших членiв великої родини забрала вiйна. Вони вiдiйшли у вiчнiсть, не дочекавшись побачити живим зниклого брата.
– Мене нiколи не покидала думка про свою малу батькiвщину, родину, рiдну Вкраїну. Я пам’ятаю, що я українець. I серцем, i душею вболiвав за рiдну землю, її народ, бажаючи щастя, – зворушено мовив Григорiй Пилипович, ступивши на землю, яка чекала свого сина 62 роки...
Олександр ХОМЕНЧУК
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!