27 лютого йому могло виповнитися 55… Проте цього дня родина та друзі із сумом згадуватимуть лучанина Юрія Чучаліна. Адже його навіки від них забрала війна. Росіянин за національністю, який став щирим патріотом України, її героєм.
«Треба йти на війну, щоб жили діти…»
Після сталінських репресій у Сибіру Чучаліни опинилися в Узбекистані. Там і народився Юрій Андрійович. У документах в графі «національність» було записано «росіянин». Рідні згадують: Юра змалку мріяв про військову форму. Вже у п’ятнадцять вступив у Свердловське вище воєнне училище, потім вчився у вищому командному училищі в Ташкенті, а після закінчення його направили на службу в Німеччину. Там зустрів волинянку Віру, яка служила прапорщиком медичної служби у тій же частині. І поєдналися дві долі.
– Юра був таким галантним кавалером, дуже уважним. Цим і підкорив моє серце, – з ніжністю згадує ті роки Віра Антонівна. – Завжди з великою повагою ставився до мене. А ще був добрим господарем, мав золоті руки.
Коли розпався Радянський Союз, військові були змушені приймати непросте рішення – де далі нести службу, жити. Юрій Андрійович недовго вагався: «Україна – Батьківщина моїх дітей. Отже, моя Батьківщина», – сказав він і невдовзі з дружиною та двома синами Петром і Данилом переїхав до Луцька. Тут зайнявся бізнесом, збудував хату, посадив сад. Сім’я жила щасливо, аж поки не почалася війна… Вірі Антонівні важко даються болючі спогади. Хоч минають роки, та видно, що рана на серці не гоїться. Але жінка намагається стриматися, не дати волю сльозам, щоб більше розповісти:
– Він був справжнім чоловіком. Коли почалася війна, пішов записуватися у добровольці. Багато хто не розумів цього, запитував, чому. Адже був військовим у запасі. А Юра відповідав: «Треба йти на війну батькам, щоб залишилися живими діти...»
Які глибокі, сильні думки! Юрій Чучалін добре розумів, якими можуть бути наслідки військового конфлікту на Сході України. Тож не лишився осторонь. Рішення йти туди, де життя балансує на межі, приймав зважено та обґрунтовано. І став бійцем Національної гвардії України. У той час його старший син Петро вже був на війні. І звідти передавав невтішні новини. Хлопець теж військовий, пішов по татових стежках. Молодий лейтенант Петро Чучалін саме закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Так одразу після навчання отримав бойове хрещення.
...Спершу благословила в далеку дорогу сина, тепер цілувала на прощання і чоловіка. Серце Віри Антонівни рвалося за своїми хлопцями туди, на війну. Вона жила від дзвінка до дзвінка, від звісточки до звісточки від них. Плакала, молилася і чекала.
Росіянин загинув за Україну
Юрій та Петро Чучаліни служили у різних місцях. Та одного разу, розповідають друзі родини, їм таки вдалося зустрітися на фронті. Війна звела їх біля Слов’янська. Батько з гордістю глянув у вічі героя-сина. Втомлений, але який змужнілий! Ніхто з них не знав, що там бачаться востаннє. Попереду в обох були важкі бої. З-під Авдіївки 3 квітня 2015 року не вийшов живим Юрій Андрійович.
– Того дня Юра з трьома волинянами пішов на завдання. Хоч він не мав йти – в останній момент помінявся з кимось з молоденьких хлопців. Розвідка була вдалою. А коли поверталися назад, підірвалися на розтяжці. Якихось триста метрів до місця призначення не дійшли, – плаче вдова.
На війні не запитують прізвищ – знають один одного за позивними. Юрія хлопці між собою називали «Узбек». Про нього товариші по службі згадують і нині, відгукуються про військового якнайкраще. Кажуть, Юрій був відповідальним, справедливим, людиною сильної волі. З ним не страшно було йти у розвідку. Знали: життя віддасть, щоб врятувати будь-кого з них.
Поховали героя у селі Усичі Луцького району. Таким був його заповіт. Адже чоловік ніби передчував свою загибель і за два тижні до того телефоном просив дружину, аби схоронила його біля своїх батьків.
«Гей, пливе кача...» Так журливо ця пісня летіла над могилою «Узбека», огортала вкриту синьо-жовтим стягом труну. Вона оспівувала росіянина, який всім серцем любив Україну. І віддав за неї найцінніше, що мав, – своє життя.
Наталія КРАВЧУК, м. Луцьк
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!