Україна

Солдатська мати у смерті сина не винуватить Путіна

29 березня, 16:47
710
0
1
Сподобалось?
1

 ...Розмовляла якось з мамою загиблого на Донбасі, у бою під Широкіним в 2015 році, волинського добровольця. Четвертий рік не знімає вона чорної хустини і, напевне, не зніме її вже ніколи, оплакуючи сина щодня. Був красивий хлопець, мав престижну роботу, зробив хорошу кар’єру, збудував дім і мав привести туди наречену. Якби не війна… І ось, згадуючи про те, яким гарним, розумним був її син, жінка починає розповідати про свої поїздки у Святогірський монастир на Донеччині. Вона буває тепер там разом з волинськими паломниками. У церкві згорьована мати шукає розради і порятунку від свого болю і непоправної втрати. Бо де ще шукати?

 

Молиться у монастирі, де жили кадировці

Її геть не бентежить, що у стінах Святогірського монастиря у 2014 році ховалися російські бойовики, які принесли війну на український Схід. Що саме там переховувалися загони кадировців (дарма, що вони мусульмани та іновірці). Їх без проблем пустили у православну святиню, щоб потім знущалися з українських полонених, відрізали їм вуха, принижували і кричали нашим хлопцям в радіоефірі: «Ты зачем пришел на моя земля?!» Хто зна, може, серед них був і той, хто вбив чудового сина моєї співрозмовниці. Але її це не цікавить…

Та парадокс навіть не в цьому: солдатська мати, у якої українсько-російська війна забрала найдорожче, у розмові навіть поганим словом не прохопилася на адресу російської влади, яка потопила в крові Донбас, караючи незалежну Україну за непокірність. Винуватцем смерті своєї дитини вважає... українську владу. Треба було чути, з якою ненавистю це промовляла. І, на жаль, вона не одна така. Чи можна засуджувати цю жінку за те, що молиться не в українській церкві? У жодному разі. Молиться у тій, до якої звикла і яка була в її селі сто чи двісті років поспіль. Прикро інше: якщо заварить на нашій землі Кремль ще й церковну війну, то ось такі мами й бабусі найкращих, найхоробріших українських воїнів, які поклали свої голови за Україну, можуть стати зброєю в умілих руках російських пропагандистів-маніпуляторів. Тому що вони засліплені горем. Тому що не хочуть чути правди. Або не можуть, бо дуже багато століть українцям розповідали іншу «правду». Тому й сьогодні сусід готовий проклинати свого сусіда чи родича за те, що той підтримав «не ту церкву».

Через церкву рідні стали ворогами

Моя однокласниця, яка давно хворіє, не може відвідувати храм і підписалася за Православну церкву України, коли підписи в селі збирали, нещодавно ошелешила. Її подруга дитинства подзвонила і сказала: «Я за твоє здоров’я більше молитися не буду і свічки ставити теж! Хай за тебе Порошенко молиться!»

– А я її й не просила за мене молитися! Хіба так можна?» Геть «по-християнськи»... А у мене ще гірше. Невістка з онуками, коли бачить мене, хрестяться і шарахаються, як від нечистого, бо я, бачте, за українську церкву підписалася, а вона за російську стоїть.

І таких випадків багато, коли батьки, ніби старші люди, підтримали українську, справді незалежну від Москви, а не на словах, церкву, а діти, яким по 30–40 років, соромлять їх, бо вони «віру батьківську» зрадили. А хіба вони не православну й канонічну церкву підтримали, яку визнав центр світового православ’я? То про яку зраду йдеться?

Як росіяни люблять присвоювати чужу історію і чужих героїв, усім відомо. В українців за століття поневолення «по-братськи» вони відібрали й знищили все: історію, героїв, мову. А батюшка у моєму рідному селі бідкається: «То все Майдан винуватий. Бо ж до того ми хорошенько з Росією були…» Справді, нас «хорошенько» знищували царськими указами, голодом, війнами, катуваннями в тюрмах, Сибіром. Тепер і цього їм видалося замало. Вони вкотре прийшли до нас, аби відібрати ще й нашу землю. І за те, що вже п’ять років майже щодня забирають життя українців, сіючи смерть та розруху, ті мають молитися за «воинство православное», а не за своїх синів і чоловіків, які мерзнуть в окопах Донбасу, «зігріті» російськими мінами і кулями? Може, ще й дякувати за це Путіну? Чи чув хто, щоб глава російської церкви Кіріл, якому так хочуть залишитися вірними частина українців, хоч раз звернувся до Путіна з проханням припинити розпалену в Україні війну? А мав би, якщо він християнин. На жаль, мамі мого героя, життя якого обірвала куля російського снайпера під Широкіним, я не змогла цього пояснити. Як і багатьом іншим. Треба було чути, як у суперечці біля церкви мого рідного села одна з прихильниць УПЦ доводила сусідці, що такої нації як українська не існувало, тому й церкви своєї українці не гідні мати. І це проста сільська, даруйте, баба, а говорила риторикою путінських пропагандонів! Без коментарів, як кажуть…

Але крапку хотілося б поставити оптимістичну. Її підказав мій 5-річний онук Тимофій, який стояв якось у храмі, чекаючи причастя, і несподівано зауважив: «Тату, тут про Україну кажуть»… У дітях і внуках наша надія. І України…

Ніна РОМАНЮК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися