Лікарі пророкували їй інвалідний візок довічно…
Усі провідні медичні світила країни, до яких Тетяна Співак зі Львова зверталася за допомогою, лише безпорадно розводили руками. А тим часом кожен новий день приносив їй лише черговий біль і розчарування. Жінка щосили трималася за життя і боролася – заради свої діток. Одного дня Тетяна побачила по телевізору лікаря-ортопеда, який брався за фактично безнадійні випадки, причому – успішно. «Може, він і мені допоможе?» – подумала вона тоді.
– Як розповідала мені моя мама, коли вона мене народжувала, я йшла ніжками, мене так тягнули, що спричинили двосторонній вивих стегна. Однак помітили це аж у півтора року, коли мама зробила відповідний рентгенівський знімок. А до того часу я не ходила ніжками. Потім було 4 операції. Робили їх у Одесі, потім – в Києві. Оперативні втручання пройшли невдало. У мене проблеми були у суглобах, які зійшли з місця. Далі я увесь рік провела в апараті Єлізарова. Від нього коліно почало боліти ще більше, «зійшло» убік, а стопа перекривилася. А коли мені запропонували робити інвалідність, я зрозуміла, що це вже все. Мій діагноз звучав так – двосторонній дисплатичний коксартроз ІІ –ІІІ ступеня, – починає свою розповідь Тетяна Співак.
Найстрашніше і найважче було у шкільні роки – діти сміялися і обзивали її. Аби вийти заміж і народити дитину, вона могла тільки мріяти. Вродлива, але… страшенно шкутильгала. Права нога була аж на 8 сантиметрів коротшою. Куди вона тільки не зверталася, усі відповідали, що нічого в її ситуації уже не вдієш. Попри ваду Тетяна вийшла заміж і народила дитину. Нині її старшому сину уже 19 років. Вона вдруге вийшла заміж, 5 років тому народила ще одного синочка. Однак радість від народження такої бажаної дитини затьмарило те, що після пологів її здоров’я ще більше погіршилося, суглоби, як вона розповідає, стерлися повністю. Не те що ходити, сидіти і спати вона нормально уже не могла. А мале дитя потребувало цілодобового догляду. Лікарі, до яких вона зверталася за допомогою, «прирекли» її до інвалідного візка. Жінка не хотіла змиритися з вироком і билася по різних медичних інстанціях: Львів, Одеса, Київ… Але марно. Тетяна відчаялась, але діти стали основним стимулом, аби остаточно не зламатися. Стосунки з другим чоловіком почали псуватися. Він почав втікати з дому, заглядати у чарку. Тетяна бачила, що втрачає його, і підсвідомо вона його... розуміла, бо хвора жінка – то тягар, і не кожен чоловік може його потягнути. Через страшні болі вона змушена була спати в окремій кімнаті, всю ніч крутилася, корчилася і стогнала. Чоловік зробив їй стільчик на колесах, на якому вона могла пересуватися по кухні, щоб щось приготувати. Усі рідні і знайомі молилися за її здоров’я.
Одного разу вона побачила по телевізору передачу, і там показували лікаря-ортопеда з Черкас Вадима Шевченка, який брався за безнадійні випадки, і – успішно.
– Я знайшла його через Інтернет, подзвонила у його клініку, і мене записали на консультацію. Сказала йому, що від мене відмовилися усі лікарі, тож, якщо він теж не візьметься, я його зрозумію. А він промовив: «Мені цікавий ваш випадок. Мені хочеться зробити, щоб ви бігали – і, знаєте, ви таки будете бігати. Ви ще по подіуму в мене ходитимете». «Та по якому подіуму, – подумала я тоді, – мені хоч би просто ходити». За рік він зробив мені 6 операцій. І нині я ще ледь помітно шкутильгаю, але лікар мені пояснив, що м’язи мають свою пам’ять, і якщо я 40 років шкутильгала, то це вмить не зникне. Він сказав, аби я виробляла рівну ходу, тренувала себе постійно, – із захопленням розповідає Тетяна.
Те, що завідувач ортопедичного відділення Черкаської обласної лікарні Вадим Вікторович – неймовірна людина і спеціаліст від Бога, Тетяна чула ще з розповідей людей у черзі до його кабінету. Пацієнти розповідали, що він береться навіть за безнадійних, навіть у кого цукровий діабет. Одного разу він прооперував бабцю, якій 90 років, її ніхто не хотів брати «під ніж», мовляв, скільки їй лишилося жити? А він, мало того, що прооперував її, то, коли її виписували, приніс їй величезний букет квітів. А ще він безкоштовно прооперував молоду багатодітну жінку, яка не мала грошей… Тетяна вперше у його кабінет зайшла на милицях, а ноги просто сунулися по підлозі. А після його роботи над нею вона у його кабінет просто «влітала». Він провів їй двобічне тотальне ендопротезування лівого та правого кульшових суглобів. Лікар не просто подарував їй щастя почуватися повноцінною та вродливою, а й уберіг її сім’ю від розпаду. Адже тепер її стосунки з чоловіком налагодилися, і він не тямить себе від щастя за свою красуню-дружину, яка вперше за роки їхнього сімейного життя почала одягати спідниці та навіть підбори.
– Вже в перший день після першої операції Вадим Вікторович поставив мене на ноги. Упродовж кількох операцій він замінив мені два тазостегнові суглоби, колінний суглоб і зробив корекцію стопи. Що стосується витрат, то за останню операцію він в мене не взяв грошей взагалі. А за суглоби я платила вдвічі менше, ніж мені називали ціну в інших клініках. А за свою роботу він взагалі нічого не брав. У його відділенні медсестри навіть шоколадки не візьмуть, це для них просто неприпустимо, – продовжує наша героїня.
Одного дня подруга запросила Тетяну на колоритний захід – Львівський тиждень моди. Її місце було якраз у першому ряді, тож, щоб дістатися до нього, потрібно було пройтись по подіуму. Коли вона граціозно йшла по ньому, посміхалася і згадувала слова свого лікаря. Ну як він міг передбачити, що вона ще буде по подіуму ходити?
Ірина БУРА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!