Кохану, якій снарядом відірвало ногу, зцілив любов’ю та покликав заміж

Кохану, якій снарядом відірвало ногу, зцілив любов’ю та покликав заміж

Україна

А потім він покликав її заміж. І нині мало не щодня носить на руках та готує їй улюблену каву. Вони разом виховують її сина і мріють про спільну донечку.

Оля і Олексій зустрілися та познайомилися на фронті. Між молодими людьми, наче вогник, спалахнуло кохання. Та зовсім скоро на їхнє почуття прийшло серйозне випробування. У розташування, де була Оля, потрапив снаряд. Дівчині відірвало ногу. «Навіщо я йому така?» – перше, що подумала вона, коли прийшла до тями. А Олексій уже мчав до неї в лікарню…

…На початку 2016 року 22-річна Оля Бенда з Вінниці підписала контракт на службу в армії. А перед цим пішла від чоловіка, який панічно боявся повістки і постійно переховувався від воєнкомів. Тоді їхньому сину було 1,4 року. Оля – з багатодітної сім'ї (всього семеро дітей, – авт.), але мама підтримала рішення доньки служити і погодилася доглядати за її малюком.

На початку 2016 року 22-річна Оля Бенда з Вінниці пройшла курс молодого бійця у Старичах, що на Львівщині. Стріляла, кидала гранати, їздила на БТРі.  Потім півтора місяця вчилася суто куховарській справі, чим вона, власне, і мала займатися на фронті. Після розподілення у військові частини, четверо дівчат з Вінниччини, серед яких була і Оля, потрапили у 72 ОМБр, у перший батальйон, який згодом дислокувався у Авдіївці. На той час Оля стала старшим кухарем, розподіляла продукти на позиції і відповідала за склад. Потім відбулася ротація поварів, і вона потрапила у першу роту. Постійні обстріли на передовій її не лякали, навпаки, з’явився ще більший азарт працювати. Тут, у першій роті, вона і лишилася, і однією з причин такого рішення став військовий Олексій.

Кохання під дулами автоматів і трагічний день

Спочатку вони просто перекидалися поглядами. Приглядалися одне до одного. Він завжди намагався не впустити можливості допомогти гарненькій кухарці. Навіть повертаючись з наряду, брався допомагати їй на кухні. Завжди готував їй, втомленій, каву. А одного дня просто запропонував жити разом. Так пара оселилася в одній кімнаті.

З 29 січня по 3 лютого 2017 року бригада вела важкі бої в районі промислової зони міста Авдіївка. Нашим бійцям вдалося вибити проросійські формування з позиції Алмаз у сірій зоні. Тоді загинули багато військових, в тому числі  капітан Андрій Кизило. Це були важкі втрати для бригади…

А 14 травня 2017 року стало доленосним і для самої Олі. Того дня вона прокинулася о шостій ранку від вибухів. Заспокоїла себе, що вони  далеко, і знову задрімала. У кімнаті була сама, оскільки Олексій того дня був на позиції. Хвилин через десять знову пролунала вибухова хвиля. Снаряд влучив прямо біля будинку. Дівчину підкинуло до стелі. Отямилась вона уже сидячи на підлозі. На місці вікна лишилася суцільна діра, а вихідні двері заблокувало ліжком. Оля почала звати на поміч. Тоді почався другий «вихід» снарядів. Швидко лягла на землю, аби її не зачепило. Коли падала, пригадує, права нога була під нею, а ліва – витягнута уперед. Снаряд розірвався за сантиметрів двадцять від лівої ноги. Дівчина втратила свідомість. А перед цим в голові промайнуло: «Ну все, більше я не прокинуся»…

– Але я таки отямилася, знову почала кричати, і цього разу на мій крик прибігли хлопці. Якимось чином я перелізла через ліжко. Вчепилася одному з побратимів – Сократу, за шию, він взяв мене на руки і запитав, що болить? Я відповіла, що нога, і знову втратила свідомість. Отямилася, уже коли мене винесли на вулицю. Я побачила свою ліву стопу і коліно, і це мене дуже заспокоїло, бо я подумала, що все нормально. На ногу мені натягнули турнікет, все затягнули, і мені здавалося, що нога ціла. Приїхала «швидка», і мене забрала. Як виявилося потім, ногу відірвало нижче від коліна, а внизу стопа трималася лише на шкірі і венах, які дивним чином не розірвалися, – розповідає наша героїня.

Спочатку молоду жінку привезли в медзаклад в Авдіївку. Оля постійно просила, щоб врятували їй ногу. Увели наркоз, і вона заснула. А коли прокинулася, була уже в  лікарні у Покровську. Пригадує, постійно відчувала тепло лівої ноги. А коли їй стало дуже гаряче, попросила медсестру, аби та поправила їй ліву ногу. «Яку ліву ногу?» – перепитала та, і при цьому розкрила ковдру. Тоді Оля побачила, що цієї ноги у неї немає…

– Я почала дуже плакати. Не могла збагнути і «переварити», чому так. Я ж думала, що в мене просто поранення в ногу. Трішки заспокоївшись, я попросила телефон, подзвонила мамі і сказала, що в мене все добре, просто немає шматочка ноги. Потім зателефонувала Олексію, – продовжує Оля.

«Так, немає ноги, але я ж не за ногу тебе покохав»

Коли вона набирала номер коханого, він уже мчав до неї. Щойно дізнався, що сталося, одразу написав рапорт на відпустку, і гайда до неї. Оля мовчки чекала коханого, підсвідомо була готова, що він не захоче бути з нею «такою». А він приїхав і кинувся її обіймати. «Нічого не змінилося у моїх почуттях до тебе. Так, немає ноги, але я ж не за ногу тебе покохав», – вмить розсіяв усі сумніви дівчини Олексій. І це були не просто красиві слова. Він підтвердив їх, коли більше від місяця, день у день, без сну і відпочинку, доглядав за нею, робив уколи, вчив заново самостійності, носив на руках. 

Боявся лишити її навіть на хвилину. Навіть коли у Київ приїхала навідати Олю її мама (дівчину літаком доправили у столичний медзаклад, – авт.), вона мало не силою відправила «зятя» додому, бодай помитися і відпочити. Однак не минуло і дві години, як він повернувся назад в лікарню. «Не можу я удома, – сказав він тоді (Олексій – із Києва, – авт.). Ця потужна моральна підтримка і палка любов коханого  стали основним, через що Оля не втратила жагу до життя. Навпаки, вона хотіла робити усе і одразу – ходити, бігати, і просто – радіти життю на повну!

У Києві Олі довелося пережити кілька операцій, доки залишок ноги врешті зашили. Потім її перевели на реабілітацію у госпіталь в Ірпінь. Там їй видали перший протез, на якому вона заново почала вчитися ходити. Ще згодом їй видали постійний протез. Тоді дівчина вирішила зробити подарунок коханому, а заодно і побачити побратимів, тож поїхала у рідну бригаду. А вже в листопаді 2017 року вона почала працювати у військкоматі в Києві.

  Стала найкрасивішою жінкою Збройних сил України

У грудні 2017 року пара узаконила свої стосунки. Обоє не хотіли пишного торжества, тож просто тихенько розписалися. Олексій тоді якраз приїхав у відпустку. На той момент Оля вже забрала свого сина у Київ, влаштувала у дитячий садочок. Цікаво, що в грудні 2016 року вони почали зустрічатися, а в грудні 2017 року одружилися. Молода сім’я живе у Києві. Голова сім’ї звільнився з лав армії і тепер увесь свій час приділяє коханій і синові, який, до речі, безмежно його любить і називає татом. А ще Олексій досі носить кохану на руках, та уже в тилу – варить їй каву…

– Я не почуваюся якоюсь неповноцінною з протезом. Я бігаю, керую автомобілем, катаюся на роликах. У мене три протези: один для ходьби, інший для купання, третій – на який мені збирали гроші усією країною, спортивний. На ньому я змогла здійснити свою мрію – знову стати на ролики, – ділиться радістю молода дружина.

А в березні 2018-го Олю обрали найкрасивішою жінкою  Збройних сил України.

 …«Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання…» Неначе саме для цієї пари легендарний Володимир Сосюра присвятив свій вірш. Їхнє кохання, пройшовши випробування «вогнем», набуло ще вищої «проби». І тепер, для повного щастя, їм бракує лише спільної донечки. Але, то лиш питання часу…

Ірина Бура



© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

  • вул. Перемоги, 15, м. Луцьк
  • T 0 332 77 48 84, 0 332 77 49 85
  • Email:visnyk@visnyk.lutsk.ua

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×