Як росіяни крали українські повстанські пісні і видавали за свої

Як росіяни крали українські повстанські пісні і видавали за свої

Україна

Чимало популярних авторських і народних російських пісень, які ми співали свого часу, наші східні сусіди, виявляється, просто вкрали в українців.

Згадую, як ми, студенти кінця 70-х, любили під гітару співати «Поручик Голицын» – найпопулярніший тоді так званий білогвардійський романс. Взагалі тематика білогвардійщини була до вподоби радянському студентству. Про еполети, про «истертое золото ваших погон». Бо на тлі радянського агітпропу вони вирізнялися особливим шармом. Цікаво, чи знала тоді «контора глибокого буріння», себто КДБ, що мелодія «Поручика Голицына» переспівана з романсу українських «буржуазних националистов» під назвою «Друже Ковалю»?

Росіяни й досі впевнені, що це їхній романс. Проте його чомусь немає у збірниках автентичних білогвардійських пісень. У російському музичному просторі він з’явився в 1977-му у виконанні відомого одесита Аркадія Сєвєрного. А оригінал, тобто повстанська пісня «Друже Ковалю», був популярним ще задовго до «Поручика Голицына». Автором музики і слів був український повстанець Микола Матола, а написав їх у 1949 році.

А где-то их тройки проносяться к яру,

Луна равнодушная смотрит им вслед.

А в комнатах наших сидять комиссары

И девочек наших ведут в кабинет.

Для порівняння (повністю можна почути в Інтернеті) – як красиво звучить український варіант:

Кудись наші коні помчали далеко

І долю понесли у зоряну ніч.

Нам сниться в розлуці згорьований батько,

Зсивіла дружина приходить у сні.

І мачуху долю, й брехливу неславу

Нам подарували звитяжні роки.

Тож будьмо незламні, мій друже Ковалю,

На славу Вкраїні, на вічні віки!

Усі, кому випало бути піонером і комсомольцем в радянські часи, не забули, як виховувалися діти на патріотичних піснях на кшталт «Там вдали за рекой». Про «сотню юнных бойцов из буденовских войск», про «комсомольское сердце», пробите кулею, і коника вороного, який має розповісти, що боєць «честно погиб за рабочих». Російська «Вікіпедія» стверджує, що ця пісня була написана ще в далекому 1924 році. Та, виявляється, українські січові стрільці співали її ще у 1914-му під назвою «Прощався стрілець зі своєю ріднею»:

– Ой коню, мій коню, не стій наді мною,

Я тим часом полежу самітній.

Біжи, коню мій, скажи мамі моїй,

Що лежу у степу убитий.

Хай батько і мати, і сестри мої,

Нехай вони за мною не плачуть.

Я в степу лежу, за ріднею тужу,

Чорний крук наді мною закряче.

Та не лише революційні, а й звичайні пісні про любов кралися безсоромно російськими авторами й присвоювалися. Наприклад, мелодія популярної на радянських просторах «Вот кто-то с горочки спустился» виявилася нічим іншим як українським народним романсом ХІХ століття «В саду осіннім айстри білі», популярним в Україні аж до 60-х років ХХ. Ще у 1961-му він був опублікований у збірнику «Українські народні романси». Та це аж ніяк не завадило радянському композиторові Борису Терентьєву зробити з нього свій хіт про милого «в защитной гимнастерке» з «ярким орденом на груди», а заодно стати невдовзі заслуженим діячем мистецтв РРФСР. І таких трансформацій можна знайти немало. А чого було не красти?! Хіба могли українці тоді протистояти цьому, чи міг би хтось відстояти своє авторське право в СРСР? Східний «старший брат» за століття свого «старшинства» поцупив в українців усе: віру, історію, писемність, навіть назву народу! Тепер до земель дійшло. А що вже говорити про пісню…

Ніна РОМАНЮК

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

  • вул. Перемоги, 15, м. Луцьк
  • T 0 332 77 48 84, 0 332 77 49 85
  • T Редактор сайту Ірина Бура 066 606 94 80
  • Email:visnyk@visnyk.lutsk.ua

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×