Україна

Дружина легендарного українського баскетболіста, який помер у пекельних муках, судитиметься з сімейним лікарем

18 серпня 2019, 12:25

4

8

21 січня цього року у Києві на 48-му році життя, після дворічної боротьби з раком, відійшов у засвіти відомий український баскетболіст Олександр Окунський. Екс-гравець збірної України, «Будівельника», БК «Київ», «Літувос Рітос», він по праву іменується одним із кращих в історії українського баскетболу. П'ять разів здобував звання чемпіона України! Окунський посідає друге місце за кількістю зіграних матчів за збірну України, а це 47 поєдинків. Двохразовий чемпіон Литви. Учасник першого матчу в історії збірної України. Тричі у складі жовто-синіх грав на чемпіонатах Європи. Виступав у київському «Будівельнику», донецькому «Шахтарі», одеській «БІПА-Моді», БК «Київ», а також багатьох іноземних клубах.

Аби лікуватися в ізраїльській клініці, продали навіть квартиру

Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Деснянського району міста Києва. Саме тут, у медзакладі вищої акредитаційної категорії, Маріанні Окунській довелося пройти сім кіл пекла. І все лише задля того, аби раз у раз, фактично з боєм і війною, вибивати наркотичні знеболювальні препарати для свого помираючого від важкої недуги чоловіка. Останні два місяця свого життя він відчував пекельні болі. Рак кишківнику… Хвороба фактично з’їдала його зсередини.

– За 2 роки, як нам повідомили цей страшний діагноз, мій чоловік пережив 28 хіміотерапій. Лікувався і в ізраїльській клініці «Лісод», і в інституті раку в Києві. Щоб лікуватися, нам довелося продати квартиру. Потім була операція у нашому столичному військовому госпіталі. І все це, на жаль, не принесло позитивного результату, – розповідає дружина нині покійного українського баскетболіста Олександра Окунського Маріанна. Смертельна недуга лишила її – молоду і надзвичайно гарну жінку – з трьома малими дітьми на руках і без основної опори в житті – коханого чоловіка і люблячого та турботливого татка…

«Рецепт на морфій видирала зубами – з боєм, істериками і приниженням. Доходило і до втрати свідомості…»

Важко повірити, що усе, що розповідає ця жінка, сталося зараз – у сучасному прогресивному світі. На етапі гучних розрекламованих та багатообіцяючих реформ у медицині...

Лікування, як уже зазначалося, не принесло бажаного результату і Олександру Окунському щодня ставало все гірше і гірше. Почалося метастазування та сильні болі. Відповідно постала потреба у повноцінному знеболенні.

– Ми розуміли, що без морфію (потужний знеболювальний наркотичний препарат) нам не обійтися. Його виписують за «червоним» рецептом і суворою звітністю. Ось тут і почалися всі мої приниження. Як мені пояснили, зараз цей препарат виписують не онкологи, а сімейні лікарі. Не буду зупинятися детально, як мене відфутболювали то туди, то сюди, але, зрештою, сімейна лікарка таки прийшла до нас додому. Щоправда виписала… 1 таблетку знеболення. Ви знаєте, мій чоловік – два метри чотирнадцять сантиметрів росту і вагою 120 кілограмів. Я їй пояснюю, що онкологи мені говорили, що треба не менше двох таблеток морфін за один прийом. Лише така доза може дати бажаний знеболювальний ефект. Але вона вперлася: ні, і все, – розповідає Маріанна Окунська.

Жінка додає, аби чоловіку таки стало легше, сама збільшила дозу. Відповідно, за новим рецептом на морфій вона прийшла до сімейної лікарки раніше. З цього моменту і почалася справжня боротьба. Жінка навіть свідомість втрачала в медзакладі, коли їй у очі говорили, що рецепту не випишуть.

– Я навіть зачитувала цій лікарці відповідну постанову Кабміну, де чітко вказано, що рецепт на морфін таким хворим, як мій чоловік, видається на 15 днів, причому у тій кількості, яку цей хворий потребує: 2,3,4 і навіть більше таблеток за один прийом. Але байдуже. Кожен мій новий похід до неї за рецептом – це були бій, істерика і приниження. Вона в очі мені жбурляла той рецепт. Я спілкувалася з багатьма людьми, і їм морфій теж доводилося просто таки вибивати. Я вже навіть не акцентуюсь на тому, що жодного разу мені цей препарат не виписали безкоштовно, хоча це державне забезпечення. Мене і Сашу трусило від думки, що ми не зможемо взяти рецепт на таблетки. А коли я приходила з морфієм додому, вся спухла від сліз, він мені завжди казав: «Дякую тобі, ти моя рятівниця». Так сталося, що я зустріла просто неймовірного медика – Зою Максимову, чудову людину, яка надавала нам паліативну допомогу. З її допомогою я боролося і знеболювала свого чоловіка повноцінно. Від госпіталізації в хоспіс він відмовився. Він хотів бути вдома, разом зі мною і дітьми і я пообіцяла йому, що ми до останньої хвилини будемо разом. І я обіцяю, що наша сімейнна лікарка, хочу щоб всі знали її ім’я – це Людмила Хоменко, – обов’язково понесе покарання. Я зроблю усе можливе, аби вона з тріском полетіла з посади, причому – назавжди, і понесла за свої дії кримінальну відповідальність, – з упевненістю зазначає жінка.

Зазначу, медик до останнього не знала, хто такий Олександр Окунський. Його дружина ні словом не обмовилась про статус свого чоловіка. 

«Помер від больового синдрому»

На знеболенні Олександр прожив два місяці. Скільки ж тривала боротьба за морфій. Зрештою, спрацював один із побічних ефектів морфіну – зупинка шлунка. Чоловік помирав у страшних муках, кричав від болю. 21 січня його не стало…

– Мій чоловік помер від больового синдрому. Бо біль уже не знімався. Він помер в таких пекельних муках, що не дай Боже комусь пережити. Він просто кричав… Були моменти, коли у чоловіка починалася блювота, вип’є таблетки, а вони виходять назад. Звичайно, я мусила знову давати йому їх, щоб обезболити. А лікарка, таке враження, думала, що я ті таблетки продавала, навіть не знаю. Це в мене такий характер, що я можу піти, крикнути, гримнути дверима, а як інші люди, які опинилися в такій же ситуації, я не уявляю просто. Це ж напевно жіночці якійсь сказали, не дамо таблеток, вона проковтнула сльози і пішла до свого чоловіка, погладила по голівці і сказала, страждай і далі, чи як? І кожна людина може опинитися в такій ситуації, розумієте?, – говорить Мар'яна Окунська.

І не збагну, звідки ж тільки ця молода, змучена надважкими обставинами життя людина бере сили, аби просто не розридатися, розповідаючи про все це? Підсвідомо розумію: вона прикладає неймовірних зусиль для цього. А там, за дверима квартири, де ніхто не бачить і не чує, її подушка не висихає від сліз. І зрозуміти цей біль сповна зможе лише той, хто сам пройшов крізь таке ж пекло.

Нині жінка з допомогою адвокатів добивається, аби сімейна лікар, яка так халатно поставилася до її важкохворого чоловіка, понесла за свої дії кримінальну відповідальність. Маріанна звернулася до "Української фундації правової допомоги". Адвокат Ольга Семенюк, яка співпрацює з цією фундацією, розповідає, перш за все потрібно було отримати висновок від Департаменту охорони здоров’я. 

- Відбулося засідання, де розглянули цю справу. Виявилося, що комісія дійшла висновку, що в діях сімейної лікарки немає порушень і вона діяла відповідно до всіх норм. Після цього я направила лист в Департамент, аби отримати протокол, бо коли відбувається засідання комісії, ведеться протокол. І що цікаво, коли ми його отримали, у частині де має бути зазначений висновок, вказано, що дії лікарки не відповідали нормам і має місце порушення клінічного протоколу щодо надання медичної допомоги особам, що відчувають больовий шок у зв’язку з онкозахворюванням. І в мене на руках є два документи, в одному зазначено, що немає правопорушення, інший – що воно таки є. Ми направили заяву в МОЗ, аби вони надали свою власну оцінку цій ситуації, звідти вже прийшла відповідь, що вони проведуть цю експертизу. Друге, ми направили скаргу безпосередньо на дії Департаменту і попросили провести розслідування, чому одна й та ж особа видає два документи з абсолютно протилежними висновками. Поки відповіді ми ще не отримали. Далі ми плануємо звертатися до суду. Взагалі, якщо вину лікарки доведуть їй «світить» кримінальні відповідальність, міру покарання призначить суд, - каже Ольга Семенюк.

...А поки 12-річна донечка 10-річний син теж стійко переносять розлуку з татком. Син продовжує його справу – уже 2 роки займається баскетболом. А найменша доня – 4-річна Марта – досі чекає, що татко повернеться додому, обіймає і цілує його фото. Їй ще не сказали, що татка уже немає. Та й як пояснити це малій дитині? Зараз їхній матері вистачає клопотів. Потрібно самій прогодувати трьох дітей, адже лише зйомка квартира разом з комунальними послугами тягне аж 10 тисяч гривень… (проживають Окунські у Києві, – авт.).

Жінка додає: її чоловік – справжній борець, і дуже хотів жити. Часто брав свою кохану дружину за руки, пильно вдивлявся у її очі і… дякував. За її кохання, турботу, за дітей... Йому так хотілось побачити, як вони виростуть. Та не судилося…

Ірина Бура

Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!