Майже 4 роки тому Олександр Соколов із львівського міста Сокаля почувався найщасливішим у світі – кохана народила йому сина. З нею хлопець планував одружитися, аби сім’я була повноцінною. Але аварія, яка сталася в зимову ніч 2015 року, перекреслила усі його плани і мрії. Нині Олександр прикутий до ліжка, дівчина лишила його і він не може бачитися із сином. За тим, як малюк росте, хлопець лише спостерігає із фото у мережі…
– Це була зима, 3-тя година ночі. Я їхав із друзями в авто. Дорога була слизькою. Водій не справився з керуванням, автівку занесло. Спочатку ми врізалися у стовп, а потім перевернулися у кювет. Мене від удару викинуло через бокове скло, я геть розбив голову. Один із друзів першим отямився і викликав «швидку». Спочатку мене повезли у лікарню в Сокаль, звідти – в Червоноград, потім – у Львів. Всього тоді у авто нас було троє, але постраждав лише я, – пригадує події тієї злощасної ночі Олександр.
«Лежав як овоч, навіть повернутися не міг»
У Львові його прооперували. Через сильний забій легень він ще півтора місяця не міг самостійно дихати – був на апараті. Весь цей час провів у реанімації. Лікування тягнуло великі гроші – в день йшло більше від трьох тисяч гривень. Для його сім’ї, а це лише він і його матір, яка має інвалідність, – дуже великі кошти. На операцію збирали гроші по церквах. У Львові Олександр пробув три тижні, а коли не стало, чим платити за лікування, його відправили назад у лікарню у рідний Сокаль. Про те, що він не зможе ходити, ніхто і словом не обмовився.
– Я лежав як овоч. Не міг навіть повертатися, ліва рука не працювала. У мене перебитий хребет і пошкоджений спинний мозок, через що паралізувало тазові органи, – продовжує молодий чоловік.
Постійне лежання призвело до того, що у молодого чоловіка утворилися страшенні пролежні. «Були такі величиною, що кулак уміщався», – каже він. Не маючи коштів на лікування та операцію, почав сам розробляти собі руки – підтягувався на своєму пристосованому для малорухомих людей ліжку. Раніше навіть на бік сам не міг повернутися без допомоги матері, а тепер самотужки припіднімається з ліжка. Повноцінним сидінням це назвати не можна, спини він не відчуває, але принаймні – для нього це вже величезне досягнення і результат постійної роботи над собою.
– Кожен мій день проходить так: прокинувся, годину-півтори роблю зарядку, поснідав, ліг на бік на 2 години, аби не лежати на пролежнях. Згодом вже й обід: поїв, відпочив, ліг на другий бік, потім – знов займаюся, роблю вправи. А там і вечеря. І так щодня – вже 4 роки, – каже Олександр.
Минулого року молодого чоловіка возили у Чернівці. Там лікарі одноголосно кажуть: потрібно робити операцію. Суму запросили у 400 тисяч гривень, і це без урахування післяопераційної реабілітації. Таких грошей у родині, де дві людини з інвалідністю, звісно, немає.
– Сума ніби невелика, люди збирають і по 100 тисяч доларів, але я чомусь лишився наодинці зі своєю бідою, – додає прикутий до ліжка молодий чоловік.
Із неповносправним жити не захотіла
Його сину уже 4 роки. Але він не знає тата, бо колишня кохана не хоче привозити його. Тому Олександр бачить дитину лише з фото у соцмережах. Перед аварією вони разом жили два роки. Як потрапив у ДТП, сину було пів року. За місяць перед тим пара посварилася, дівчина забрала сина і поїхала до своїх батьків.
– Я дуже хотів відновити свою сім’ю, але дуже розчарувався, було нестерпно боляче. Після аварії вона два рази приїжджала до мене в лікарню. Потім, вочевидь, розуміючи, що їй такий не потрібен, сказала, що в нас нічого не вийде. Відтоді я лишився лише з матір’ю. «Зникли» і всі колишні друзі. А той «друг», який був за кермом авто і якого визнали винним у аварії, ні копійки мені не заплатив за лікування. Досі йдуть суди у цій справі, – розповідає Олександр.
Були моменти повної зневіри, коли йому уже нічого уже не хотілося, почувався нікому не потрібним. Особливо, коли з’являлися нестерпні болі, інколи здавалося, що це вже кінець. Страшенно піднімався тиск. Єдине, що допомагало тоді, – молитва. Звідкись з’являлися сили, і відходив біль.
Раніше Олександр соромився звертатися за допомогою до людей, але зараз він прекрасно розуміє: іншої надії на порятунок у нього немає. За всі 4 роки хвороби був на вулиці разів 5. І, попри свій важкий стан, він готовий терпіти будь-які випробування і біль, аби лиш стати на ноги. Та навіть самому сідати на візок і пересуватися – це вже здійснення половини його мрії. А ще він дуже мріє про справжні кохання, сім’ю, роботу. І, коли стане на ноги, допомагатиме людям, які опинилися в такій же біді, як і він. Робити усе можливе і не можливе, аби горя в цьому світі було менше…
Насправді, разом ми сила і 400 тисяч гривень – це не така вже й велика сума, якщо ми всі об’єднаємося і допоможемо цьому молодому чоловіку фінансово. Не лишаймо Олександра сам на сам зі своєю бідою, тому що, відверто кажучи, без оперативного втручання, його перспективи, м’яко кажучи, не дуже хороші.
Реквізити для допомоги: «ПриватБанк»: 4149 4991 1291 4542. Соколов Олександр Васильович
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
Марія
Тримайся, Сашунь! Все буде добре, рано чи пізно!!! Головне - вір у свої сили!!! Борись до останнього і мисли так, наче ти вже одужав!!!! Лише позитивні думки і гарний настрій!!!!