Перші труни на Волинь привезли з Волновахи
Україна

Перші труни на Волинь привезли з Волновахи

22 травня, 06:54
1121
0
0
Сподобалось?
0

22 травня 2014 року став чорним днем для Волині. На той момент всі розуміли, що на Сході країни відбувається щось страшне. Вже були розстріляні альфівці і десантники 95-ї бригади під Слов’янськом, збили вертольоти і загинули їхні пілоти під Карпівкою, у Маріуполі в засідку терористів потрапили луцькі нацгвардійці. Але розум відмовлявся вірити, що то війна стукає у наші двері. «Все ще можна владнати!» – думали ми. Новина про розстріл блокпоста 51-ї бригади шокувала. Туди ж призвали у квітні чоловіків і хлопців з Волині та Рівненщини! У травні ми всі взнали, що 17 з них повертаються додому у трунах! А ці жахливі кадри – розкидані тіла посеред чорного поля, на якому пробивається зелена кукурудза, – і досі перед очима. А у вухах звучить молодий чоловічий голос на фоні стрілянини: «Боже милостивий! Спаси і сохрани нас, грішних». Того дня всі зрозуміли – в Україні почалася війна.

Їх розстрілювали на світанку з гранатометів і кулеметів

Сьогодні хронологія тих травневих днів 2014 року відтворена ледве не погодинно як у спогадах бійців 51-ї окремої механізованої бригади, так і у журналістських дослідженнях. 5 травня дві її батальйонно-тактичні групи вирушили до Донецької області. Перед командиром 51-ї бригади полковником Володимиром Яцківим було поставлене завдання створити дев’ять блокпостів. Останній мав бути у Волновасі. Сюди колону не пустили проросійськи налаштовані місцеві мешканці. В офіцерів було завдання вести переговори і уникати конфліктів. 17 травня до бригади надійшов наказ створити ще один блокпост – 10-й. Техніка і солдати розмістилися між селищами Ольгинка та Володимирівка, майже за 20 кілометрів від Волновахи.

– Я потрапив на той блокпост 20 травня, – згадує боєць 51-ї бригади Олександр Серватович. – У ті дні постійно збиралися понад 200 чоловік з місцевих і мітингували. Вони не забирали ні зброї, ні техніки, тільки вимагали, щоб блокпост там не стояв.

– 22 травня ще не було військових дій, ми намагалися знаходити порозуміння з місцевими жителями, – поділився спогадами ще один боєць 51-ї бригади Микола Андрощук. – Ми два дні жили в напрузі, чинився неймовірний моральний тиск. Місцеві біля нас були і вдень, і вночі. Ми виснажені полягали спати. А 22-го близько третьої ночі всі місцеві відійшли, і блокпост обстріляли.

Нападники приїхали рано-вранці на кількох автомобілях. Вони впритул зі стрілецької зброї, протитанкових гранатометів, кулеметів, мінометів розстріляли табір українських військових. Поранених добивали снайпери, які засіли обабіч дороги в лісопосадці. Уже після завершення бою прибуло підкріплення – гелікоптери Мі-8. Очевидно, не маючи зв’язку із землею, пілоти вирішили, що вцілілі бійці 51-ї ОМБР – це терористи, і відкрили по них вогонь. На щастя, від цих куль ніхто не загинув.

– Десь о п’ятій годині ранку я почув стрілянину та вибухи, – розповів журналістам відразу після трагедії місцевий житель Віктор Володимирович. – Дочка, визирнувши на балкон, закричала: «Папа, війна почалася». Я побачив, що над місцем дислокації бригади піхоти піднімаються клуби чорного диму, там стріляють з автоматів і гранатометів, йде бій. Сів у свою «Волгу» і помчав туди. Коли я наближався, там ще стріляли кілька чоловіків у чорній формі. Потім вони заскочили в чорний вантажний джип. Всього з місця бою виїхало три такі джипи, а машина, пофарбована під інкасаторську, залишилася – вона горіла. Картина була страшною: близько двадцяти наших солдатів з перебитими руками і ногами на моїх очах стікали кров’ю. Я взяв шість поранених і помчав до лікарні у Володимирівці.

Медсестри  дзвонили серед ночі і просили забрати поранених

Чи можна було уникнути розстрілу на блокпості?

Волонтер з Володимира-Волинського Костянтин Зінкевич стверджує, що так.

– Я був постійно на зв’язку з керівництвом бригади, із солдатами, і тому точно знаю, що підполковник Яцків звертався до командування Сухопутних військ з проханням дозволити змістити блокпост. Він перебував на відкритому місці. Хлопці не мали права зупиняти машини, перевіряти їх. Навіть зброя стояла в чохлах. До речі, Яцків просив, щоб їм дозволили застосовувати зброю і дали роз’яснення, коли це можна робити. У відповідь: «Читайте статут несення караульної служби». Цю переписку після трагедії затребували з бригади. Чи бачило її слідство – невідомо. Є припущення, що вона в архівах Міноборони. Якби її вилучити і вивчити, то знайшли б відповідь на запитання, хто винен у трагедії під Волновахою. Якби блокпост перенесли в інше місце, то розстрілу б не було.

Якщо подивитися на списки тих, хто був тієї жахливої ночі на 10 блокпосту, то стає очевидно – командування бригади розуміло, що він є дуже проблемним. Адже людей там було чи не вдвічі більше, ніж на звичайному. Серед поранених – начальник штабу бригади та підполковник СБУ. Цих людей там взагалі не мало бути. 30 поранених і 9 вбитих. Пізніше солдати почали помирати у лікарнях. Михайла Рибака не стало у жовтні 2014 року. У результаті розстрілу блокпоста було вбито 18 бійців.

– Наступного дня до мене подзвонили медсестри з волноваської лікарні, телефон їм дали бійці, і попросили забрати звідти хлопців. Там попід вікнами «козачки» бігали, вночі приходили, щоб ходячих солдатів забрати. Добре, що дівчата зорієнтувалися, пообв’язували їм бинтами голови і поставили крапельниці. Лежачих не зачепили. Лікар там був сєпар, всіх здавав, – розповів Костянтин Зінкевич.

«На відео мій Міша лежить уже мертвий, але очі відкриті…»

Досі мурашки по тілу, як згадаєш, як виносили з літака на Рівненському аеродромі труни з загиблими, як голосили їхні матері і дружини… Це був перший «вантаж 200» до Волині зі сходу того року. Супроводжував його сам комбриг. Він, як підкошений кулею, впав біля трапу літака – не витримало серце.    

Десять трун приїхало на Волинь після Волновахи. Перші вдови, діти-напівсироти, безутішні батьки. З’явилося розуміння, що прийшла війна.  

Разом зі своїми солдатами загинув на тому блокпосту командир батальйону майор Леонід Полінкевич. Це був офіцер, за яким плакали солдати. Вони дуже любили і поважали свого «комбата Льоню». Були впевнені, що коли він поруч – з ними нічого не станеться, бо це єдиний офіцер, який сказав їм правду: їдуть не білоруський кордон охороняти, а на Донбас. Він загинув першим. Його з водієм розстріляли сплячими прямо в УАЗі.

Коли під Волновахою загинув ковельчанин Олександр Артимук, його старшому синові Максиму було всього 11 літ, Іванкові – на два роки менше, а Даринці – лише кілька місяців. Тоді мобілізувати не можна було чоловіків, які мали п’ятеро і більше діток. І тільки коли розпачливий крик молодої вдови, на руках якої залишилося троє дітлахів, показали мало не всі телеканали України, норму змінили.   

Своє 28-річчя  Віталій Ліщук із села Зоря Володимир-Волинського району зустрів на Донецькій землі за тиждень до смерті. У п’ятницю, 23 травня до мами Марії приїхали з військкомату і сказали: Віталій зник безвісти на тому пекельному блокпосту. Була надія, що хлопець живий, може, у полоні. Але вже наступного дня до хати знову прийшла делегація. На місці трагедії у підбитій БМП було чотири невпізнані обгорілі тіла солдатів. Виявилося, що Віталій – один з них... Його ховали  у закритій труні.

Михайло Грицюк з Риковичів Іваничівського району перед від’їздом на Схід ще встиг потримати на руках свою другу дитину –  новонароджену донечку Анастасію.

– Коли Мішу востаннє відпустили з Рівного додому, послав братові есемеску: «Відпустили додому. Натішився дітьми. Приїжджала мама. Знаєш, таке відчуття, що я сюди більше не приїду, що мене привезуть…» – пригадує мама Галина Василівна. АТО для Михайла тривало всього 15 днів.

– У ніч з 21 на 22 травня у мене таке щось усередині робилося! Звечора ми ще з ним по телефону побалакали. Він казав: «Якісь тут люди нехороші. Як у попередніх населених пунктах, то навіть виносили зарядне до телефонів. А тут і в село не пустили, й хлопці просто неба мусять ночувати. Відчуваю, мамо, що тут біда. Але довго не буду балакати. Бо телефон розряджається, а ще хочу до жінки з дітьми подзвонити», – знову поринає у спогади мама воїна.

Своїми тривогами він встиг поділитися і з дружиною Лесею. А вже 22 травня вся родина прикипіла до телевізора. Там говорили про розстріл бійців, називали прізвища загиблих… Серед них і Грицюк. Але ще була надія, що це не Михайло, бо солдатів з таким прізвищем на тому блокпосту було троє!

– Ми до останнього сподівалися, що загиблий Грицюк – то не наш Міша. Хоча… Коли я по телевізору побачила фото загиблих, які лежали в полі, зразу впізнала сина. А потім мені ще хлопці скинули відео, де він уже мертвий, але очі ще відкриті. З голови у нього кров текла… Багато так… – каже мама Галина.

Про батька-героя дітям нагадують фото, яких у залі – ціла стіна. Часто дітки розповідають, що уві сні до них тато приходив. Обнімав, у футбол грав, казав, як сильно любить. Першими словами маленької Анастасії були… «тато» і «Міша».

В останню у своєму житті ніч Микола Бондарук із села Заріччя Володимир-Волинського району майже до світанку розмовляв з нареченою. А коли дівчина ще раз набрала його вранці, почула з мобільного чужу лайку... Матір Оксану трагічна звістка застала у Польщі – поїхала, щоб заробити грошей синові на весілля. Микола загинув у день ангела, на його крилах і відлетіла світла молода душа. Поминальний обід хлопцеві влаштували у тому кафе міста, куди він хотів восени запросити гостей на своє весілля…

Кожен з 10 загиблих волинян мав батьків, наречених чи жінок, мрії і плани на життя. Ми не можемо розповісти у цьому матеріалі про всіх них. Але дуже скоро побачить світ книга «Волинський небесний батальйон». Там ви зможете прочитати історії життя тих, хто загинув на неоголошеній війні.    

***

На місці розстріляного блокпоста сьогодні стоїть пам’ятна плита з іменами загиблих. У місті Волноваха торік відкрили храм Православної церкви України, гроші на будівництво якого збирала вся Волинь.

Ми пам’ятаємо вас, хлопці. Спочивайте з миром.

Наталка СЛЮСАР

Передрук заборонено!


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися