Серед смертників вижив актор Інокентій Смоктуновський
8 травня особливе вшанування пам’яті жертв нацизму відбудеться поблизу міста Славута на Хмельниччині. Тут у роки Другої світової війни діяла одна з найбільших «фабрик смерті» – «Грослазарет-301». З неї не вийшло 150 тисяч військовополонених.
Трупи не встигали виносити з бараків
Цю душогубку для полонених солдатів та молодших офіцерів Червоної армії фашисти відкрили у 1941-му. Розмістили «Грослазарет» у військовому містечку за два кілометри від Славути. Одночасно у ньому перебувало близько двадцяти тисяч людей. Там нібито мали підліковувати поранених. Насправді їх катували, морили голодом і ставили над ними медичні експерименти. Пізніше усю команду лікарів стратили, тож витоків «парахолери», що загадково спалахувала, так і не розгадали.
Камери були настільки переповнені, що іноді не було в них не лише де сісти, а й стати. Аби щільніше напхати люду, німці просто у приміщенні стріляли. Тоді полонені мимоволі тулилися один до одного, і всередину запихали ще не один десяток таких же бідак. Так, що часом дихнути було важко. Місце ж на підлозі знаходилося лише для мертвих. Тих, кого не встигали виносити, просто викидали з вікон бараків.
Чорною стала зима 1942-1943-го. Невеличкі печі, що були у бараках, розібрали. Мерців стало стільки, що ховати їх було ніде. В’язні, впрягаючись замість коней, цілодобово вивозили трупи і скидали у ями. А імена «похованих» вишкрябували на стінах чи записували на ганчірках. Є відомості, що протягом одного з місяців загинуло 23 тисячі полонених!
Їли хліб з тирси та гнилу картоплю
В’язні мерли від холоду та голоду. На добу їм виділяли лише 200 грамів так званого ерзацхліба (пікся із соломи та тирси й невеличкої дещиці лушпайок гречки чи проса) і близько двох літрів рідкої баланди, звареної на гнилій картоплі і «засмаченої» щурячими екскрементами… Полонені, як свята, чекали дозволу збирати мертвечину на околиці табору. Тоді одні підкріплялися, а інші, не перетравивши дохлятину, самі падали мертвими. І в цей час охоронці влаштовували розваги. Перед безумними від голоду в’язнями на огорожу з колючим дротом кидали кишки здохлих коней. І ті бігли їх збирати. По людях же відкривали вогонь.
І в’язні зважилися на підкоп. Роботи тривали довго. Щоб не загинути від задухи, вони робили вентиляційні отвори. Тим часом через двірника добилися дозволу в тому місці засіяти землю. Сходи заховали дірки у землі. А шум лопат «замаскували» грою оркестру. Адже репетиції самодіяльні музиканти проводили в години, коли їхні брати по нещастю рили хід. Та ним скористалося всього п’ятнадцять людей. Бо тунель розсекретили.
Міжнародне «Поле пам’яті»
Братськими могилами біля Славути всіяно кілька гектарів землі. Тепер тут – меморіальний комплекс «Поле пам’яті», що має статус міжнародного кладовища. Серед десятків тисяч невідомих імен – ті радянські солдати, кого родичі в роки війни та після неї оплакували як зниклих безвісти. Їх ніхто не шукав. Адже Сталін казав: «У нас немає військовополонених. У нас є зрадники!» Є також відомості про перебування у «Грослазареті-301» й відомого радянського актора Інокентія Смоктуновського.
На Нюрнберзькому процесі документальні матеріали про знущання над військовополоненими у цій «фабриці смерті» були оголошені доказами злочинів фашизму проти людства.
Наталія КРАВЧУК, Хмельницька область
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!