Став батьком у 75 роківВасиль КАВАЦЮК

Став батьком у 75 років

Івано-Франківщина

У селі Мишин Коломийського району старожили пам’ятають чимало незвичних людських доль. Серед них – неймовірна історія Івана Кавацюка, що жив майже сто років тому. Цей чоловік, маючи чималу сім’ю, у 75 літ знову став батьком.

У Коломиї ще живе єдиний син того Івана та його внуки і правнуки. У свої 85 років Василь Іванович має світлу пам’ять і ясну голову. Залюбки згадує свою велику родину, хоч гірким було його дитинство.

– Набідувався я чорно. Бо ріс круглим сиротою, – зітхає дідусь.

І розповідає, що він народився у 1933 році. Мамі на той час минуло 35, а татові – аж… 75 літ!

Замолоду Іван Кавацюк одружився з угоркою, яка народила йому чотирьох дітей. Був багатим господарем на усе село, скупив чимало землі, що тоді, на початку ХХ століття, було рівноцінним золоту. Діти виросли, дружина померла. Йшов 1922 рік. На його обійсті працювала наймичкою тридцятирічна жіночка, чемна, скромна, спокійна. І він вирішив одружитися з нею, хоча діти противилися такому пізньому шлюбу, бо батькові минуло 72 роки. Кожен переживав, аби нікого не обділив багатством. Діти були вражені, коли у старого народилася спочатку донька, а згодом і син. Їх зневажали старші і не сприймали за рідних, бо землю Кавацюк вділив меншим, від другої жінки. Але батько раптово помер, коли Василеві йшов другий рік. На диво, чіпка дитяча пам’ять зафіксувала один-єдиний момент.

– Пам’ятаю, як батько мене колихав у колисці – і все, – згадує Василь Іванович. – А потім біда біду наздоганяла. На початку війни до Німеччини забрали сестру. Згоріла наша хата. Мама і я захворіли черевним тифом. Я вижив, а мама померла. Так у 10 років лишився круглим сиротою. Був трохи у сусідів за наймита. А коли закінчилася війна, сестра попала під американську зону. Не хватило в неї клепки, щоб там лишитися. Вернулася додому. Казала: «Лиш зробила крок через границю, вже поняла, куди попала». Приїхала в Коломию. Із собою везла речі з Німеччини. Десь торбу прилаштувала, і поки взнавала, чим добратися до села, вещі покрали. Пішла пішком додому. Як побачила, що хати і мами нема, стала голосити. І захворіла. Возили її по лікарях, знахарях. Пам’ятаю, як останній раз завіз сусід у лікарню – і більше я її не видів. Там вона померла. Тож я зостався сам.

Де було подітися нещасному хлопчині? Бідна мамина родина не прихистила. Прийняла старша батькова донька до себе… наймитом. Жив у її сім’ї, поки не пішов в армію. І відтоді – по світах. Спочатку Василь Кавацюк служив на Далекому Сході. Довго не міг прихилитися до когось, бо нікому не був потрібний. Тішиться, що не спився і не скурився та не потрапив у погану компанію, а сам себе забезпечив. Одружився лише у 30. Коли демобілізувався з армії, повернувся у Коломию, де і доживає віку. Виростив трьох синів, має внуків. І хоч на життя не нарікає, все ж час від часу згадує своє бідове дитинство, обділене маминою ласкою і батьківською турботою.

Олена ПАВЛЮК


Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

  • вул. Перемоги, 15, м. Луцьк
  • T 0 332 77 48 84, 0 332 77 49 85
  • T Редактор сайту Ірина Бура 066 606 94 80
  • Email:visnyk@visnyk.lutsk.ua

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×