З безробітних – у самогонники
Колись за дармоїдство притягували до відповідальності: не хочеш працювати – поясни суспільству, чому ти нероба. Тому кожен хотів знайти хоч якусь роботу, незважаючи на те, скільки платили. А відтак, це людину дисциплінувало. Знали: якщо сьогодні неділя, то завтра треба прийти на роботу зі світлою головою і тверезим. Масове закриття підприємств, суцільне безробіття, а особливо на селі, де кучмівські реформи зігнули сільгосппідприємства у три погибелі, породило безвідповідальність, безвихідь. Сильніші почали шукати нові заробітки, слабші… почали пити. А дехто, дивлячись, як зростає потреба в “зеленому зіллі”, почав наживатися на самогонці. Правда, через кілька років продавці “перекваліфікувалися” і без особливого навантаження перейшли на легші гроші – продають спирт, притому технічний, не відомо якої якості і звідки. В окремих селах Волині приїжджають “спиртовики” (так їх називають) за графіком. У зазначених хатах, на так званих “точках”, їх чекають господарі. Взяв товар, заплатив гроші, розвів спирт водою – і знову отримав гроші. Вигідно? Так. Про ці точки у селах всі знають: і депутати, і сільські голови, і правоохоронці. Але… “Точки” процвітають.
З одним таким спритним горілчаним бізнесменом вдалося поспілкуватися. Правда, він вважає себе чесним і порядним.
– А чому порядним?
– Я втратив роботу кілька літ тому, коли закрили підприємство. Довго їздив по “сезонах”, а потім не зміг, бо вдома потрібно було і город зорати, і корову пасти. Жінка з трьома малими дітьми не справлялася. І я почав гнати самогон, хоча спиртне у нашому селі, де 500 дворів, продають у 35 хатах. І це притому, що офіційно працює шість барів.
– Попит є на самогон?
– Звичайно, інакше не гнав би. Спочатку важко було завоювати клієнта. Однак я ніколи не халтурив. Гнав самогон із цукру. Ніколи не продавав слабкого, не розводив зі спиртом. Ця інформація швидко облетіла село. І тепер у мене є свої клієнти. Я не хочу грішити, теж продаю якісний продукт. І не вважаю, що споюю народ. По-перше, держава споює націю. А крім того, мене, кваліфікованого електрика, викинули на смітник, я став безробітним. І держава не запитала, як я живу. А я виживаю. За самогонку вчу дітей, добудував літню кухню.
– Якщо чесно, скільки за вечір продаєте самогону?
– Якщо у свято чи у вихідні, то літрів з тридцять. Але мене приваблює інше. Гнати на замовлення. Мені вже кілька начальників з райцентру замовляли дітям на весілля самогоночку. Бо вони знають, що я жену гарну продукцію, настоюю на травах. Один замовив сто літрів, інший – п’ятдесят. Так простіше: вигнав, продав – маєш гроші. Це не те, що тебе щоночі будять пияки і просять: продай. У мене є вже свій рецепт самогону: на калгані, на бальзамі, настояний на листі малини і шкірках апельсина. Але я не розумію тих, хто продає спирт. Їх засуджую. Люди, які п’ють спирт, якісь збуджені, нервові. Це страшно. Я немолодий, знаю, що й колись пили. Навіть “чорнило” (плодово-ягідне вино – авт.), однак не були від нього дурні. Бо то був натуральний продукт, а от спирт… То зло.
І навіть сільські голови – алкоголіки
Проте у Ратнівському районі, що на Волині, колег Івана-самогонника таки ганяють. Після Помаранчевої революції головою райдержадміністрації тут призначено Адама Харламповича. Він – людина принципова, чесна і відверта, тому й погодився розповісти про проблеми пияцтва на Ратнівщині. Колеги з інших ра-йонів, мабуть, на таку тему розмовляти не погодилися б (ніяк виносити сміття з хати). А ось Адам Харлампович переконаний: чим більше говорити, діяти, тим всім буде краще: менше буде через пияцтво сліз в сім’ях, менше прокльонів…
– Я якось проаналізував, які люди в нас живуть, – сказав Адам Семенович. – І вийшла ось така картина: на Ратнівщині 26 тисяч чоловік працездатного населення, лише вісім з яких мають роботу, ще стільки ж постійно виїжджають на сезонні роботи в Білорусь, Росію, тобто мають заробіток. Шість тисяч громадян забрали свої земельні і частково майнові паї, тобто також якось дають собі раду і мають чим зайнятися, ще дві тисячі ратнівчан займаються підприємницькою діяльністю. Але є ще дві тисячі громадян, які не тільки не мають роботи, але й деградують як особистості. Вони за могорич готові цілий день працювати в когось із сусідів, і, повірте, не хліба хочуть, не грошей, щоб собі шкарпетки купити, саме горілки. Це люди, які готові у ближнього вкрасти якусь залізяку і здати, щоб мати гривню на чекушку. Є маленькі села, де проживає 200-250 людей, а 50-70 з них п’є.
– І навіть нарівні з чоловіками п’ють жінки...
– На жаль, після 1998 року спостерігається тенденція збільшення пияцтва саме серед жінок. Вони збираються в селах компаніями і проводять час за склянкою. А відомо, що жінку важче вилікувати від алкогольної залежності.
– А чи є випадки, коли люди помирали саме через пияцтво?
– Є. Звісно, не масово, але отруєння алкоголем бувають. (Судмедексперт у 2004 році констатував смерть через отруєння етиловим алкоголем у дванадцяти громадян з Ратнівського району та у шести – зі Старовижівського – авт.). Мене насторожувала ситуація у селі Воля Щетинська, де багато любителів “зеленого змія”, а тепер – у Красці. До мене зателефонували жіночки із цього села і розповіли, що в них дуже п’ють чоловіки. Притому ходять на “точку” в сусіднє село. Невже дільничний інспектор не знає, де продають спирт?
– До ваших слів, схоже, прислухаються правоохоронці Ратнівщини?
– Так. Я отримав підтримку у начальника міліції. Тому правоохоронці складають акти на тих, хто продає самогон, а апарати з виготовлення хмільного зілля вилучають. Хто приходить на роботу в нетверезому стані, того також притягують до відповідальності. В ра-йоні є люди, які вже оштрафовані за рік тричі.
– Мабуть, і на місцях повинні підтримувати ваші прагнення?
– Так, сільські голови мають усвідомити, що державі деградовані п’яні громадяни не потрібні. На жаль, і серед народних обранців, сільських голів є такі, які користуються послугами “точок”. Є такі, яких би я приписав до отих двох тисяч затятих алкоголіків. Я тільки не розумію людей, які їх обирають? Невже вигідно мати сільським головою “алкаша”? Бо виходить, що за порядком в селі він не дивиться (роби що хочеш), а якусь довідку і п’яним підпише. Ми зараз проводимо зустрічі з людьми по сільських радах, і думаю, що з часом з такими головами громада розпрощається, бо це ганьба.
П’яною нацією краще керувати?
Петро Коваль, який керує дільничними інспекторами у Рат-нівському районі, навів таку статистику: за 9 місяців цього року працівниками міліції складено 133 протоколи за статтею 176 Адмінкодексу України – зберігання самогону або пристроїв для його виготовлення, 10 адмінпротоколів – за придбання самогону. За появу у нетверезому стані та розпиття спиртних напоїв у громадських місцях на ратнівчан складено аж 445 адмінпротоколів. І 29 осіб відповідатиме, чому вони прийшли на роботу в нетверезому стані.
– Крім того, у нас є громадяни, котрі зберігали самогон, закваску або ж самогонні апарати і попались на цьому двічі, – сказав Петро Миколайович. – Серед них Ниводнічик із села Річиця, Минько із селища Заболоття, Дейнека із села Якушів, Тарасюк із Заліс, Лук’янюк – з Комарового, Ярмошевич – з Гірників, Головій із села Гута. Хоча ми маємо напрацювання (не буду наперед розповідати), і дехто буде притягнутий навіть до кримінальної відповідальності.
Звісно, якби скрізь так боролися з алкоголізмом, то, можливо, той, хто продає самогон чи спирт, задумався б, які наслідки будуть після такої діяльності. Однак спиртовий та самогонний бізнес, впевнена, процвітає не тільки в окремо взятих селах, ра-йонах чи областях. “Торговок” з горілкою можна побачити на вокзалах у Ковелі та Луцьку, на ринках. Знаю жінку, яка самогон пропонує чоловікам на Північному ринку Луцька вже о 8-й годині ранку. Та що там на ринку: навпроти однієї будови за “варшавським” ринком інша жіночка також улесливо посміхається чоловікам і пропонує товар у пляшці. І навіть… поблизу обласної лікарні жінки із синенькими носами (чи то від холоду, чи то самі тихесенько вживають спиртне) також чіпляються до перехожих. І знову ж з пропозицією: “Горілочка, кому горілочки…” Ніхто цього не бачить? Чи не хоче бачити?
Звісно, якщо влада хоче зробити з народу раба, то п’яна нація вигідна: вона мовчить, схиливши голову, нічого не вимагає, сама безвідповідальна і не бачить гріхів у “верхах”. Окрім напитися і забутися, п’яна людина більше нічого не хоче. Але чи тваринне суспільство вигідне нинішній владі? Чи те, яке хоче працювати, яке не крастиме, не хворітиме алкоголізмом і від якого не страждатимуть ті, хто живе поруч з п’яною людиною? Безперечно, це залежатиме від усіх: і від влади, і від правоохоронців, і від громади.
Марія ДУБУК, Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Від редакції: Шановні читачі, як ви бачите вирішення проблеми пияцтва у своєму селі чи місті, пишіть у редакцію газети. Ми обов’язково продовжимо цю тему.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
Читайте також
Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...