Настоятель Свято-Успенської Унівської Лаври – чемпіон Євразії

Настоятель Свято-Успенської Унівської Лаври – чемпіон Євразії

Львівщина

Його міцний дух – у міцному тілі. Так, трішки перефразувавши відомий вислів, говорять про настоятеля Свято-Успенської Унівської Лаври, що на Львівщині, Макарія (Дутку). Він поєднав чернече життя із заняттями спортом. І довів: це одне одному не тільки не заважає, а й допомагає. Молитва рятує душу, фізичні заняття укріплюють тіло. Усе – на славу Божу.

У 12 років прочитав Біблію

Микола, а таке ім’я отець Макарій мав у миру, виріс у дуже побожній родині. Головний вплив на його виховання мала бабуся Анна. Вона щонеділі ходила до храму, брала із собою й онуків. Так змалку прищепила любов до церкви, читання Святого письма.

– Бабця вчилася ще за Польщі. У неї в школі були уроки релігії. То подібне навчання, як ми трішки підросли, організувала і нам, дітям, – згадує отець Макарій. – Перед кожним святом вона запитувала, що про нього знаємо. Ми із задоволенням переповідали прочитане. Вона також добре знала церковний спів. Ця духовна атмосфера була для нас звичною.

Коли хлопчику виповнилося одинадцять, йому подарували… Біблію. Це була найбажаніша книга, яку мріяв мати. І після перших прочитаних слів – «На початку Бог сотворив небо і землю» – дитяча душа наповнилася неймовірним трепетом, радістю. Зізнається, що відразу з’явився смак до читання, хотілося швидше дізнатися, що ж буде далі. І у дванадцять перегорнув останню сторінку Біблії.

Зрікся спорту заради Бога

Паралельно хлопчик захоплювався спортом. Його батько – кандидат у майстри спорту зі спринтерського бігу. Він брав синів Миколу та Василя із собою на різні змагання. І діти теж зацікавилися. Микола грав у футбол, баскетбол, ходив на карате, дзюдо, метав диска, списа, ядро…

– Та коли треба було їхати на змагання, я постійно мучився. Бо мав пропускати службу у церкві. Моя душа рвалася. Тому після школи брат Василь вступив в інститут фізкультури, і спорт для нього став професією. А я пішов у духовну семінарію, – щиро розповідає чернець.

Уже на четвертому курсі юний семінарист перервав навчання, бо його духовна потреба була більшою, ніж просто вивчення релігії. Він попросився на послух у Свято-Успенську Унівську Лавру. Бажання стати монахом у стінах святої обителі тільки окріпло. Тож невдовзі навчання продовжив уже як чернець Макарій. Згодом він закінчив Богословську академію у Львові й став настоятелем монастиря, у який колись прийшов як послушник.

– В Унівській Лаврі я вже двадцять років. На початках у монастирі було багато господарки. Ми мали двадцять дві корови, багато свиней, овець, курей, гусей. Приходили з ферми чи поля пізно, скупалися у ставку і на першу ночі йшли на молитву. А на 5.30 вже мали утреню. Тоді фізична підготовка дуже пригодилася. Бо інші брати втомлювалися, просипали, а я мав витривалість, – згадує настоятель.

У монастирі відкрили спортзал

Та професійно займатися спортом отець Макарій почав лише кілька років тому. З ініціативи одного монаха організували у Лаврі невеличкий спортзал. Інші брати теж зацікавилися заняттями. Хтось став помаленьку бігати крос, а хтось пітнів на орбітреку, аби схуднути. Настоятель же почав «тягати залізо».

– Якось до мене на святу сповідь прийшов чоловік, що займається пауерліфтингом, піднімає штангу, – розповідає отець Макарій. – Зговорилися, що він піднімає 110 кілограмів, а я зізнався, що трохи більше. Він почав мене переконувати тренуватися серйозно. Навіть знайшов мені у Львові тренера. Та я не одразу наважився поїхати, бо соромився.

Та досі згадує, як усе-таки відбулася та знакова зустріч. Як просто у підряснику, в якому приїхав до Львова у справах, підняв у спортзалі, куди його закликали, 120 кілограмів. Тоді його власна вага була близько 63 кг. Тренер був неймовірно здивований і запросив настоятеля Лаври їхати з ним на Кубок Києва!

Тоді отець Макарій узяв третє місце. А минулоріч на міжнародних змаганнях став… чемпіоном Євразії з пауерліфтингу у версії GPF у ваговій категорії до 75 кілограмів.

– Я спорт дуже люблю, та ніколи не поставлю його над духовним життям. Фізичні навантаження займають на день десь годину часу, молитва – п’ять-шість. Сприймаю спорт як подарунок від Бога. Що не забув, як я колись заради Нього відрікся від того, що любив, – каже ієромонах Макарій (Дутка).

Наталія КРАВЧУК, Львівська область

Передрук заборонено!

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!