Йдеться про Романа Лебедя з Рівного та його предка Овсія Василіва із села Новоставці, що неподалік Рівного. Останнього, котрий опинився у полоні під час Другої світової війни, у повоєння довго розшукувала родина. А тим часом Овсій, щоб не потрапити до застінків радянського режиму з тавром «зрадник», змушений був емігрувати в Європу. Осів в Англії. І лише в 1982 році, коли вже відійшов у вічність, про нього долинула звістка в Україну. А не так давно для українців-нащадків знайшлась і його могила. Вона добре доглянута, із хрестом та тризубом в узголів’ї. Як вдалося вийти на слід рідної людини, розповідає Роман Лебедь:
– Історія з прадідом особисто для мене почалася з маленької пожовклої фотографії і старого конверта, який одного разу дала мені мама. На фото був мій прадід Овсій. А його місцем перебування значилась Англія, де він, власне, осів. Зрозуміло: дороги назад для нього не могло бути – таких, як він, полонених вояків, радянська влада сприймала за зрадників і висилала в Сибір.
У конверті лежав лист, датований 1982 роком, від розпорядника дідових грошей на прізвище Ленчик. Діда на той час уже не було в живих, але Англія продовжувала виплачувати його пенсію моїй прабабі, адже він не мав нової сім’ї. Ті гроші, до речі, дуже допомагали у 90-х...
Зворотна адреса на листі стала єдиною зачіпкою, бо ніхто не знав, де саме жив дід, де він похований. Я написав туди, до Ленчика, листа. Відповіді не було. А в березні 2015-го взяв і поїхав у Англію, там сів на поїзд, що прямував до містечка Рагбі у графстві Ворікшир, де, за адресними даними, мав проживати пан Ленчик. І я його знайшов. Причому відразу, стоячи перед його домом, бо ґанок прикрашали портрети Шевченка, Франка, Лесі Українки, висіли вишиті рушники.
Але пан Ленчик виявився дуже кволим. Не знаю, може він подумав, що я шукаю чогось матеріального... Сказав, що переніс операцію і що зранку в нього вже був священик. І що він не може мені допомогти, бо заледве щось пам’ятає. Але в його словах була й користь. Виявилося, він працював не на одне графство, а на кілька, тож пошуки треба розширити.
Йшов час. Мені допомагали друзі. З їхньою допомогою одного дня знайшов у Мережі реєстр (британці, до речі, ведуть записи всіх смертей, починаючи з 1837 року). Спробувавши добрий десяток варіантів транслітерації прізвища Васільєв, я таки знайшов діда. З’ясувалося: він помер у 1976 році, а жив у містечку Галіфакс неподалік Манчестера. Для мене щось наче ожило.
На фінішну пряму в пошуках прадіда вивела переписка з організацією Family History Society, яка вказала кладовище, де похований Овсій Василів. Я знову подався в дорогу. А далі взнав, що в крематорії є стара книга із записаними від руки прізвищами, датами смерті й місцями на кладовищі. Там мені дали шматочок карти і позначили на ній місце могили. Сказали, що вона значиться як все ще існуюча.
Кладовище справді величезне, на крутих схилах. Лиш увійшовши до нього, я мало не заціпенів. Стільки золотих тризубів на надгробках я не бачив на жодному цвинтарі в Україні... Скільки їх там? Ось де вона, та Україна, яку ми втратили. Похована і не завжди віднайдена. Хоча надгробки на деяких могилах були оновлені, із чорного мармуру. Там Рівненщина, Тернопільщина, Житомирщина, села, міста, хутори...
Але, як згодом виявилося, позначку на карту нанесли неправильно. Кілька годин блукаючи серед могил, я мало не зневірився. Уже хотів спускатися до виходу. І раптом... Не Васільєв. Василів! Василівим народився і Василівим помер, як би тому не противилися різні зайди, які переінакшували українські прізвища. Його могила лежить прямо над доріжкою, під величезним деревом (на фото). З хрестом і тризубом в узголів’ї. Не знаю, хто доглядав її, але вона чиста й охайна. Ось так нарешті зустрілись. Ось так нарешті війна скінчилась і для нього… Що ж, минуле не таке вже й далеке. Як і майбутнє. Наша війна теж скінчиться. Але ми, на відміну від Овсія Василіва із села Новоставці, сподіваюся, застанемо її кінець. І вдома...
Сергій НОВАК, Рівненська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!