Заповідали демидівські лісничі

У Демидівському районі є місця останнього спочинку лісівників  за їхнім особистим заповітом – бути похованими у лісі, в якому вони відпрацювали все життя.

Неабияк подивували працівники Дублянського лісництва, показавши два людські поховання у так званому Панському урочищі.

– Ці могили столітні – то свого роду наші лісівничі обереги, – каже лісничий Дублянського лісництва Василь Януш. – Тут похоронили лісівників, які просили про це у заповітах.

– Прізвище одного з них відоме – Гук, – розкриває деталі Леонід Калінобродський, помічник дублянського лісничого, який займається ще й справою літописною. – Ім’я другого, на жаль, залишається таємницею. Зате його доля не викликає сумнівів, передається з покоління в покоління. Чому так? Бо цей чоловік, який проживав на тутешніх землях на початку минулого століття, був справді закоханий у ліс. Він його садив, плекав, використовував на благодійні цілі. А коли відчув неміч і близьку кончину, то склав заповіт – аби люди поховали його просто в лісі, серед ялин та сосен, які він садив. Потім з’явилася могила ще одного працівника лісу. Точніше, його власника. Це було в двадцятих роках минулого століття. Тоді часто мінялися влади, і заручником однієї з них став отой лісничий. Від нових пришельців він утікав аж до Боремля. Спочатку врятувався. А потім по-справжньому підпав під опалу. Відчувши, що загибель неминуча, прорік заповіт: «Якщо загину, то поховайте мене в моєму ж лісі».

Нинішні працівники лісу недавно поміняли ветхі дерев’яні хрести на металеві – більш надійні. Щоби береглася па­м’ять про тих, хто віддав себе лісу сповна.

Сергій НОВАК, Рівненська область

Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!