Гроші на своє лікування віддав товаришу на протезВалентин ТВАРДОВСЬКИЙ

Гроші на своє лікування віддав товаришу на протез

Рівненщина

Слово «кіборг» утворили й уперше вжили американські вчені ще в шістдесятих роках минулого століття, фантазуючи про можливості поєднання живого організму з машиною. Відтоді минуло чимало років, науковий прогрес розкручується з шаленою швидкістю, не одна фантастична ідея стала реальністю, проте «людино-машини» і досі не створено. Й існувати б і далі вигаданим кіборгам на сторінках фантастичних романів чи в кадрах фантастичних фільмів, якби не українсько-російська війна на Донбасі та не доблесні захисники Донецького аеропорту, яких за хоробрість, непоступливість і незламність назвали кіборгами. Один з них, Валентин Твардовський, мешкає в селі Висоцьк Дубровицького району.

Йому трохи більше тридцяти. Високий, стрункий, з печаттю суму на суворому обличчі чоловіка, бувалого в бувальцях. Неговіркий, тому з кожним словом розлучається, як із чимось дорогим, виплеканим у думках і зваженим до останнього граму резону. Зрозуміло, те, що він пережив, простими словами не передати – до кожного слова потрібен шматочок серця і душі.

Як і будь-який справжній чоловік, патріот своєї країни, Валентин знав, що уникнути війни, яку Кремль розпалив на Донбасі, неможливо. Тож не тільки чекав своєї черги під час мобілізаційних хвиль, а й сам навідувався у військкомат. Ясна річ, про колишнього десантника не забули, і в серпні 2014 року його призвали до війська. У частині, де служив, зустрів чимало хлопців, з якими проходив строкову. Самі розумієте, як то було приємно мати поряд однополчан, з якими не одну ложку каші в гурті з’їдено і не один стрибок з парашутом здійснено.

З колишніх десантників сформували спеціальну штурмову бригаду, якій на полігоні піді Львовом влаштували дев’яностоденний так званий курс «виживання» в екстремальних умовах. Не всі пройшли таке випробування, але ті, хто пройшов, показали всьому світові, як потрібно воювати.

– І як готують нині кіборгів?

– Ну тоді нас кіборгами ще не називали, були просто штурмовиками. А готували нас специ з «Альфи». Вчили витривалості, влучності, спритності. Нормативи були дуже жорсткі, відточували вміння до автоматизму, коли дієш уже на рівні інстинкту. За кілька секунд маєш бути готовим до бою, інакше загинеш. Війна – страшна наука…

–  Вдома знали, куди ви потрапили?

– Матері нічого не казав. Жінкам узагалі не варто знати про такі речі.  Молодший брат лише знав про мою службу.

– Про що думалося, коли опинилися в самому пеклі боїв? Відчували себе кіборгом?

– В аеропорту я розумів, що всі ми приречені. Та всі це розуміли, проте ніхто не залишив позицій. Різні були моменти… Командування наказувало: дотримуйтеся перемир’я. А на нас сунуть танки, «Гради» пресують... Комбат прийняв рішення дати відсіч. Це тоді нас і врятувало. Не раз комбат діяв на власний розсуд. Ми і в атаки за ним піднімалися, коли потрібно було рятувати наших. Там, здається, ми стали більшим, аніж військова команда.

– Скільки днів особисто ви захищали аеропорт?

–  Двадцять одну добу. Останні чотири були найстрашнішими. Обстрілювали нас безперервно з різної зброї. Ворог кидав у атаку найкращі сили – чеченців, козаків, рязанських десантників. Здавалося, що це вже кінець… Тож якась злість находила, хотілося довести їм, що ми таки кращі. Моя позиція була на диспетчерській вишці. Коли її завалило, не пам’ятаю, що було далі. Отямився  в санітарній машині, контужений. Доставили мене спочатку в Дніпровський госпіталь, потім – до Львова. Довго там не пробув: не міг дивитися, скільки таких, що потребують нагальнішої допомоги, а я займаю чиєсь місце. Доліковувався вдома…

Дізнавшись, що син у шпиталі, мати приїхала до нього, привезла гроші на лікування: і власні заощадження, і місцевий лісгосп дещицю виділив. Але Валентин усю суму віддав тяжко пораненому товаришеві – на протез.

Одужавши, висоцький кіборг збирається повернутись у свою частину. Чув, що залишки захисників аеропорту збирають, щоб готувати до нових завдань. Тільки там, серед бойових побратимів, бачить своє майбутнє.

Ігор СЛАВИЧ, Рівненська область

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на www.visnyk.lutsk.ua

Хочете отримувати цікаві пропозиції на свою пошту?
Вкажіть свій емейл.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!