велика і дружан сім’я ШЮТТЕ
Рівненщина

Німець господарює на Рівненщині і розмовляє українською

17 листопада 2017, 06:04
0
0
Сподобалось?
0

Кожен, хто їде у село Підлозці Млинівського району, неод­мінно зверне увагу на український та німецький прапори, які майорять біля великої огородженої території. Тут уже більше десяти років господарює громадянин Німеччини Маркус Шютте. Навіть «переманив» в українське село дружину з дітьми.

Закінчив європейський університет і приїхав у наше село.

Батько Маркуса займався фермерством у західній частині Німеччини, тож робота у полі була знайома хлопцеві з дитинства. І майбутню спеціальність він захотів пов’язати із сільським господарством. Вищу освіту здобув у Берліні, а працювати вирішив… в Україні. Знав з Інтернету, що тут пустує багато родючих земель, які чекають інвесторів, тож, порадившись з рідними, вирушив до нашого краю. З братом та друзями приїхали до Києва спочатку як туристи. А вдруге повернулися уже з певною метою – взяти землю і господарювати. Згодом налагодили зв’язки з жителем села Буяни Луцького району Віталієм Рудченком, який добре розмовляв німецькою. Він підказав, що у Млинівському районі є чимало облогуючих полів. Приїхав Маркус сюди і заснував господарство «Хавест-агро». Спілкувався з чиновниками через перекладачів, а коли опинився у селі, став вчити українську.

– Спочатку «розмовляли» жестами. Вчив по слову. Більше року знадобилося, щоб освоїти вашу мову, – тепер Маркус вільно володіє українською, тож спілкуватися з ним просто.

Це була справжня сенсація для села: у них житиме німець! Спочатку орендував стареньку хатку. Згодом викупив її, добудував. А за декілька місяців Маркус ще більше вразив людей – сюди переїхала його дружина Левека з трьома дітьми. Наймолодшій, Лотті, було лише півтора місяця. Цей вчинок жінки заслуговує особливої поваги, адже непросто наважитися змінити європейську країну з високим рівнем достатку на наше село. Та ще й дітей взяти! Але ж недарма кажуть, що «з милим рай і в шалаші». Маркус потроху облаштовував хатину, а його дружина вчилася жити в нових умовах. Найперше взялася опановувати українську – спеціально на курси в один з університетів Луцька їздила. Дітям, напевне, найлегше було адаптуватися. Вони швидко потоваришували із сусідськими. Разом бігали, гралися, і батьки навіть не зогледілися, як малеча почала розмовляти українською швидше за дорослих. Звичайно, не все було просто, але дружина в усьому підтримувала Маркуса. Він господарював на сотнях гектарів, а Левека садила біля хатки квіти, грядочку з овочами доглядала. Ходила по покупки до місцевого магазину. Бувало, що діти хворіли, то їздили у сільську амбулаторію на прийом.

– Там дуже хороші спеціалісти, – каже Маркус. – Вони призначали лікування – і все було добре.

Коли почалося навчання, старші син та донька поїхали в німецьку школу. Там пішла у перший клас і Лотта, яка фактично виросла в Україні. Тепер, коли всі далеко, Маркус сумує за рідними і часто провідує їх. У Підлозцях все сімейство буває лише на літніх канікулах. Вони там, на превеликий жаль дітей, тривають лишень шість тижнів.

– Діти дуже полюбили Україну, і коли я навідую їх у Берліні, щоразу питають: «Тату, коли ми поїдемо в маленьку хатку?» 

«Злодіям та пиякам у нас не місце»

Поки сім’я Маркуса обживалася у новій оселі, він освоював українські землі.

– Спочатку люди насторожено ставилися до мене, – пригадує. – Нелегко було знайти робітників. Починали ми з 400 гектарів поля і трьох працівників: я, директор господарства і тракторист. Мали старенького тракторця – кіровця з Німеччини. Купили МТЗ. Потім мені підказали, що треба ще сторожа, щоб не вкрали те, що є.

Своє господарство німець розташував на місці колишнього колгоспу, поступово придбав техніку. Нині тут є все необхідне, щоб обробляти поля. В основному це трактори та комбайни відомих німецьких виробників. У рослинництві ставку зробив на зернові, цукрові буряки, ріпак, кукурудзу, сою. Селяни зацікавилися німецьким господарством. Приходили, розпитували, влаштовувалися працювати, але втримувалися недовго. Хтось п’яний починав день, хтось за колгоспною звичкою хотів щось потягнути – таких одразу виганяли.

– Злодіям і пиякам у нас місця немає, – наголошує Маркус.

За понад десять років уже утвердився міцний колектив, який складається із 42 людей. Земельну площу збільшили аж до 4500 гектарів. Багатолітнім директором ТзОВ «Хавест-агро» є Андрій Михайлович Ясниський. Він – права рука Маркуса, допомагає вирішувати не лише виробничі питання, а й розібратися в українському менталітеті, нашому законодавстві, яке європейцю не завжди зрозуміле. Господарство має високі врожаї зернових, цукрового буряка. Продукцію, яку вирощують, збувають в основному на внутрішньому ринку.

У Підлозцях неодноразово бували й батьки Маркуса. Якщо спочатку вони переживали за сільськогосподарський бізнес сина в Україні, то тепер гордяться, що його господарство – одне з найкращих у цьому краї.

Руслана ТАТАРИН, Рівненська область

Фото автора


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися