Кожен, хто побуває у невеличкому районному центрі Рівненщини Дубровиці, неодмінно зверне увагу на дві схожі жіночі постаті у камені. Це пам’ятники двом сестрам Гольшанським: Уліанії – біля церкви Різдва Богородиці, та Анастасії – біля райдержадміністрації. Першу вважають небесною заступницею поліського краю, друга прославилася виданням першого Євангелія українською мовою.
До святої Уліанії моляться незаміжні дівчата
Свята Уліанія жила у першій половині XVI століття. Її батько князь Юрій Дубровицький-Гольшанський був відомим на той час воїном і одним з благодійників Києво-Печерської лаври. Раптово померла його 16-річна дочка Уліанія. Її похоронили біля Великої лаврської церкви у Києві. Більше про Уліанію почали говорити майже через сто років після смерті. Біля Успенського собору на території лаври копали могилу для однієї доброчесної київської дівиці. Копачі натрапили на гріб, а коли відкрили його, то обімліли: перед ними лежала юна дівчина – така, ніби недавно заснула. Одягнута у шовкове плаття, рукави якого були вишиті золотом, на пальцях – персні, на голові – золотий вінець, у вухах – сережки з дорогоцінного каміння. Про те, що це Уліанія Гольшанська з Дубровиці, свідчили родовий герб і срібна пластина з її ім’ям на домовині. Але щойно копачі доторкнулися до шовкової сукні, як вона розсипалася на порох. Залишилося нетлінне тіло і дорогі прикраси на руках та голові. Князівну вдягнули у нове вбрання і перепоховали.
Ікона святої Уліанії
За деякий час юна Уліанія почала з’являтися уві сні митрополиту Петру Могилі. Вона докоряла за неувагу до її святих мощей. Після цього він наказав вишити гарний одяг і приготувати нову раку для її нетлінного тіла. Збереглася оповідь про незвичайний випадок, який трапився з мощами святої діви. Одного разу прийшов до Печерської церкви чоловік і попросив дозволу вклонитися мощам святої Уліанії. Коли раку відкрили, він припав до її руки. Та коли вийшов з храму, закричав страшним голосом і впав мертвий. Оглянувши його тіло, побачили перстень, знятий з пальця князівни. За це злодій і був покараний.
Відтоді православна церква стала прославляти Уліанію. Її ж мощі чекала лиха доля: вони частково згоріли 1718 року під час пожежі у Києво-Печерській лаврі. Пізніше за наказом російської імператриці Анни Іоанівни те, що від них залишилося, перенесли до Ближніх печер, де вони перебувають і тепер. Уліанія є однією з двох дів, що були поховані у печерах лаври.
У рідній Дубровиці цю святу шанують як заступницю всього поліського краю. Жителі міста часто приходять вклонитися їй у церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Особливо ревно моляться біля ікони святої Уліанії. Вона зроблена з бурштину. Як розповіли місцеві прихожани, образ подарували благодійники. Біля нього жінки просять про зцілення від душевних хвороб, а дівчата – про вдале заміжжя.
Княгиня Анастасія дала гроші на українське Євангеліє
Не менш легендарною є і старша сестра Уліанії Анастасія Гольшанська-Заславська. У 1556 році, після смерті свого чоловіка Кузьми Івановича Заславського з роду князів Острозьких, вдова стала ігуменею Свято-Троїцького монастиря в Заславлі (нині Ізяслав Хмельницької області). Саме вона благословила та профінансувала переклад Євангелія на «мову роду нашого».
Роботу над книгою розпочали 15 серпня 1556 року, а завершили 29 серпня 1561-го. Цілих п’ять років тривала титанічна праця архімандрита Пересопницького монастиря Григорія і переписувача Михайла Вагилевича із Санока (зараз Польща). Княгиня Анастасія на той час уже хворіла, але ще встигла взяти до рук монументальну рукописну книгу на 964 пергаментних сторінках. Вона була оправлена двома дубовими дошками, покритими зеленим оксамитом. Важила 9 кілограмів 300 грамів. З мініатюр на пергаментних аркушах на Анастасію дивилися не святі, а мудрі люди з народу. Олюднення канонізованих біблійних персонажів у ті часи було не просто зухвалістю, а свідченням мужності княгині-патріотки, адже саме вона була замовницею перекладу. Відтоді жива українська мова стала канонічною (у російській церкві службу Божу відправляють старослов’янською).
Це було славнозвісне Пересопницьке Євангеліє – один із символів української нації, на якому нині присягають українські президенти. У рік його видання (1561-й) Анастасія Гольшанська померла.
Наталка СЛЮСАР, Рівненська область
Фото автора
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!