Дідухи робити навчила бабусяОксана ВОЙТЮК дідухи робить понад десять років

Дідухи робити навчила бабуся

Рівненщина

Якщо у когось з нинішньої молоді запитати, що таке дідух, відповідь дадуть одиниці. Більшість лише знизує плечима, бо й не чули про цей давній символ Різдва. Сучасний прогрес нищить традиції, і лише в небагатьох селах й досі на стіл разом з кутею ставлять зерновий сніп. Оксану Войтюк із села Мильча Дубенського району бабуся навчила, як правильно робити дідуха. Він займає чільне місце поміж страв різдвяного столу.

Оксана працює художнім керівником у місцевому будинку культури. Тож часто бере участь у різноманітних заходах. Якось, готуючись до різдвяного фольклорного фестивалю в районі, отримали завдання зробити дідухів. З чого починати, навіть і не знали.

– Це було років дванадцять тому. Ще не був так поширений Інтернет, – пригадує Оксана Аполінаріївна. – Тож ми розпитували рідних, знайомих, чи знають щось про дідуха. І моя бабуся Ганна Архипівна, яка мала 80 літ, розповіла багато цікавих подробиць. Процес цей непростий. Виявляється, дідуха робили з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа, зберігаючи його до зими. Разом зі своїми колегами з будинку культури робимо заготовки ще в середині липня, коли стебло ще зелене. Воно зберігає гарний вигляд до зими.

Цікаво, що традиційний дідух складають у чотири яруси, кожен з яких символізує відповідну пору року. Далі йдуть розгалуження у вигляді трьох місяців. Обов’язково у кожному пучечкові-місяцю має бути стільки колосків, скільки є календарних днів у ньому.

– Правда, ми робимо нині дещо простіші дідухи, які поміщаються на столі, – розповідає Оксана. – Але традиційно поєднуємо в них колосся семи злаків. Такий зерновий сніп символізує злагоду, мир, щастя в родині. Щоб він був гарніший, прикрашаємо квітами безсмертника чи спеціальною божою травою, як називають ці стеблинки в народі. Їх влітку заготовляємо на наших пагорбах. На Водохреще дідухом та освяченою водою наші господарі кроплять оселю та все господарство. Це своєрідний захисний обряд від хвороб та негараздів. Коли цей сніп за кілька років стає старим, зернята, котрі у ньому залишилися, вилускують і додають до зерна та цукерків, якими обсипають молодят у день весілля. Порожні стебла спалюють у печі.

Оксана Аполінаріївна зізнається, що завдяки бабусі дізналася багато цікавого про традиції наших прадідів, і тепер робить усе, аби у їхній родині вони збереглися. Дідухи з Мильчі мають попит на різноманітних ярмарках та святах у Дубенському районі. Їх залюбки купують міські жителі, бо вірять, що такі традиційні обереги приносять в дім злагоду та благополуччя. Часто вибирають найгарніші, щоб подарувати рідним, які перебувають за кордоном. Тож можна сміливо стверджувати, що дідухи з Мильчі оберігають українців й у далеких краях.

Руслана СУЛІК, Рівненська область

Фото автора

Передрук заборонено!

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!