Катя ЛЕВЧЕНКО із синами
Рівненщина

Одного сина народила у спальні, а другого – у швидкій

13 серпня 2018, 10:59
0
0
Сподобалось?
0

Оселю Каті Левченко, яка живе за селом Соснівка Дубенського району, знайти непросто. Вона захована на хуторі за пагорбами та лісами. «То й не дивно, що з такої далечіні в лікарню не вибратися», – сміюся до жіночки, яка порається на подвір’ї. Про неї розповідали, що своїх дітей народжувала вдома.

Навіть прадідусь колисав немовля

– Було таке, – киває головою 29-річна Катя. – Я заміж рано вискочила, відразу після школи. У 16 років завагітніла. Жили раніше не тут, а в селі біля свекрухи. Добре пам’ятаю народження первістка. Зима тоді дуже холодна була. Тільки полягали спати, як відчула, що живіт став боліти. Чоловік помчав за нашою акушеркою Ольгою Миколаївною. Вона й пологи прийняла, і пуповину перерізала у спальні на ліжку. Далі в районну лікарню мене відправили. З нашої амбулаторії швидка не могла завестися – замерзла, то приїжджали із сусіднього села.

– А чоловік був присутній на пологах? – цікавлюся.

– Ага, був, – відгукується Дмитро, який щось майструє біля тракторця. – Сидів в іншій кімнаті.

Дякуючи Богу та вправній акушерці Ользі Юхимчук народився гарний хлопчик вагою 3 кілограми 100 грамів. Три дні побула молоденька мама під наглядом медиків в районі, й виписали додому. Допомагали няньчити первістка молодим батькам обидві бабусі. І навіть прадідусь Василь частенько колисав правнучка. Лише Ромчик трохи на ніжки зіпнувся, як Катя відчула, що під серцем нове життя б’ється. Справно відвідувала жіночу консультацію в Дубні, хоч і шлях туди неблизький – майже тридцять кілометрів до райцентру розбитими сільськими дорогами треба подолати. Якось повернувшись з чергової поїздки з лікарні, відчула, що дуже живіт ниє.

– По строках народжувати мала через три тижні, але, певно, автобусом натряслася дуже, і попросився наш хлопець на світ раніше, – жартує весела жіночка. – Чоловік поїхав до Миколаївни, а вона на виклику. Потім сама до мене дзвонить і просить: «Засікай через скільки часу перейми. Зараз швидка буде». У хаті паніка, всі переживають. Нарешті під’їхала машина. Свекруха сіла разом з нами. Уявіть, як-то «добре» поспішити по розбитій сільській дорозі. Водій Сергій дуже крові боїться, і все мене просить: «Катю, ну, потерпи… Катю, вже майже приїхали». А як терпіти? Тільки спустилися з горбочка, пологи почалися. Сергій зупинив машину і вискочив, щоб не бачити і не чути нічого. А наша Миколаївна перерізала пуповину вже другому моєму синочкові.

Зараз про незвичайні пологи молода жінка розповідає з легкістю, а тоді скільки-то було переживань. З особливим теплом відгукується про місцеву акушерку Ольгу Юхимчук: «Це просто золота, безвідмовна людина. Завдяки її професіоналізму, вмінню, турботі все пройшло добре».  

Коли постало питання, як назвати новонародженого, вирішили назвати на честь водія швидкої.

– Це наш далекий родич по маминій лінії, тож ми ще й за хресного його взяли для Сергійка, – додає мама.

 Рома любить книжки, а Сергій – мандрівки

Швидко пролетів час. Здається, лишень вчора загортали братиків у пелюшки, а сьогодні 12-річний Роман та 11-річний Сергій – школярі. Кілька років тому сім’я переїхала з села у батьківську хатину на хуторі. Навколо – неймовірної краси природа. Жінка каже, що їй дуже подобається тиша навкруги. До школи діти їздять велосипедами. І так по кілька разів на день гасають в село то до друзів, то до бабусі. Коли ми приїхали, то застали вдома лишень молодшого Сергія.

– Вам пощастило, бо такий хлопець, що на місці не всидить, –- лагідно гладить по голівці сина Катя. – Він усе в походах. То футбол бігає, то на рибалці з друзями. Як родився в дорозі, так і мандрує усе життя.

– А старший який?

– Рома дуже врівноважений та відповідальний. Книжки любить. Особливо енциклопедії. Ми жартуємо, що народився в хаті у спокої, то й вдався такий. Різниця між дітьми всього 1,4 місяця, але я ще з малечку помітила відмінності у їхніх характерах. Рома тихенько спить, а Сергійка не можна вкласти – все крутиться-вертиться. Легко лишала молодшого під наглядом не набагато старшого братика. Знала: кроку вбік не ступить, а буде колихати ліжечко й дивитися, чи Сергійко не плаче.

Незважаючи на такі різні характери, мама з однаковою любов’ю говорить про обох. Хлопці – гордість батьків, бо тішать успіхами у школі й по господарству завжди допомагають. Хоч і малі, але вже мають свої обов’язки – доглядають за ділянкою малини та кроликами у клітках.

Руслана ТАТАРИН, Рівненська область

Фото автора

Передрук заборонено!


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися