У пам’ять про загиблого сина всиновили сироту
Рівненщина

У пам’ять про загиблого сина всиновили сироту

24 листопада 2018, 12:33
849
0
0
Сподобалось?
0

13 листопада бійцю Національної гвардії України Роману Зубчуку з Демидівки мало б виповнитись 25 років. Та вже втретє у цей день мама Віта і бабуся Ніна Дмитрівна не пектимуть святковий торт, а прийдуть вітати свого хлопчика на цвинтар. З букетами квітів і цукерками, які їхній Ромка так любив.   

Рома навчив ходити прикуту до ліжка маму

У Романовій кімнаті у невеличкій квартирі мами і бабусі в Демидівці все, як було при ньому – комп’ютер, плюшевий ведмедик з морячкою на голові, книги, чашка, різні дрібнички. У шафі висить його одяг і стоять нерозібрані речі. Куди б не ступив, скрізь наштовхнешся на Романів погляд – веселий, сумний, іронічний. І живий.

– Ми тут нічого не чіпаємо – все, як при Ромці, – із сумом зітхає бабуся Ніна Дмитрівна. – Віта не дає навіть його костюми почистити.

– На них же його запах, – зі сльозами починає говорити мама. Майже чотири роки минуло від дня загибелі сина, а її коси й досі покриває чорна хустка. – Ми ж з мамою сина удвох піднімали, бо його біологічний батько пішов від нас, коли Ромці було два роки. Він ще, бачте, хотів погуляти. Відтоді із сином не зустрічався.

Любов’ю і турботою Роман обділений не був, а от з матеріальними благами було складніше. Щоб заробити синові на комп’ютер, Віта подалася до Польщі. Техніку купила, а от хвороба хребта мало не зробила жінку інвалідом.

– Ромчик тоді у п’ятому класі вчився. Я лежу, поворухнутися не можу. А він прибіжить зі школи: «Мамо, я тебе помию, бабусі важко, вона ж працює». Попротирає мене серветками, щоб пролежнів не було, нігті на руках і ногах пообрізає, розчеше. Та не кожна дочка робитиме те, що мій син! Якби не він, я б тоді взагалі на ноги не встала. Це мій Ромчик навчив мене знову ходити.   

За солдатську платню купив бабусі мобілку

Роман Зубчук спішив жити і в усьому хотів бути першим. Чи то конкурс гуморесок, чи спортивні змагання, чи навчання. Рідні тішились з Ромчиних успіхів і вже думали-гадали, у який вуз він вступатиме, адже закінчував Демидівське училище № 25 з червоним дипломом. І тут Ромка всіх ошелешив: йду в армію.

– Серйозно так сказав: «Що то за мужчина, який в армії не був». Подумала, що жартує, бо ж ще ж мали бути екзамени, вручення диплома, – згадує Віта. – Я навіть костюм на випускний купила. Він його так ні разу і не одягнув. 

Роман Зубчук здав екзамени достроково і вже наприкінці травня приймав військову присягу у Севастополі. Його взяли на службу на фрегат «Гетьман Сагайдачний» у військово-морську розвідку. І поки мама з вітчимом Леонідом підтримували Романа у далекому Криму, бабуся Надія Дмитрівна у той же день отримала замість внука червоний диплом в училищі. Хлопець служив у війську півтора року. За цей час встиг пройти курси сержантів у Львівській академії сухопутних військ. Він навіть подумував про те, аби пов’язати своє життя з флотом. Але ж море так далеко від рідної Демидівки, де мама і бабусі рахують дні до його повернення.

– Я приїжджала до нього в Крим. Якось каже: «Мамо, я купив бабусі мобільного телефона. За свою пенсію вона ж не купить!» Сльози душать, тільки кажу: «Сину, скільки у тебе тих грошей?! Краще б на себе їх потратив». А він: «Бабуся у мене заслужила. Як приїду, їй ще пальто куплю. Я ж ходжу у місто, бачу, в яких пальтах у Севастополі жінки ходять. А чим моя бабуся гірша?»

На Майдані був асистентом Ольги Богомолець

Коли Роман прийшов з армії, почався Майдан. Він був на ньому з перших днів. 30 листопада, коли вступився за беззахисних студентів, отримав від озвірілої «беркутні» кийків. 19 січня, на «криваве Водохреще», його контузило гранатою. Романові за його любов до моря побратими дали прізвисько Мареман, пройшов курси парамедика. У страшні лютневі дні хлопців із загону «Пекельна бочка» поливали вогнем. У Маремана згоріло все – одяг, документи. Він сам дивом залишився живим. А вже 20 лютого виносив товаришів з-під беркутівських куль. Про те, що їхній Ромчик був на Майдані, мама і бабуся дізналися з… телевізора.

– Дивимося – а наш Рома сидить у студії і дає інтерв’ю. А нам же казав, що у Києві на роботі! – згадує мама Віта. – Скільки житиму, повік буду вдячна київській родині Кондратюків. Вони у ті дні прихистили мого синочка, прали йому речі, годували. Бабуся Валя своїми покрученими поліартритом руками шкарпетки йому в’язала…

А ще Роман був асистентом у самої Ольги Богомолець. Відома лікарка уже після загибелі довго шукала його маму і потім дякувала за сина.

Казала, що в найтяжчі хвилини він як ніхто вмів підняти настрій. Запрошувала його вчитися у медінститут. А Рома казав, що все після війни.

«Поховайте мене з прапором»

Після Майдану Роман став до лав Національної гвардії. Сержант військово-морської розвідки був снайпером у батальйоні імені Кульчицького. Через що йому довелося пройти того пекельного літа 2014-го, рідні й сьогодні можуть тільки догадуватися. Його друзі розповідали, що вони декілька днів сиділи біля якогось села без води, росу збирали і пили. Якимось дивом до них добралися волонтери і кожному вділили по пляшці. Але Роман свою віддав місцевій сім’ї з маленькими дітками.

Влітку на декілька днів Роман приїжджав у Демидівку. Не сам, а з київською сім’єю Кондратюків і бойовим товаришем Максимом з Бердичева, якого називав своїм братом. Було шумно, весело, гамірно.

– Якогось вечора він покликав мене надвір поговорити, – крізь сльози згадує бабуся. – «Якщо зі мною щось трапиться, поховайте у військовій формі і накрийте прапором». Я ще тоді зойкнула: «Що ти таке кажеш, рідненький?!»

Із сім’єю в Демидівці Роман зустрівся ще раз – зробив сюрприз на Новий 2015-й рік. Підняв обох на руки: «Як я скучив!» Привіз цукерок, шампанського, сказав тост: «Мамочко, бабусю, дуже вам дякую, що ви мене без батька виростили!» А наступного дня став прощатися. Мама і бабуся в ногах валялися, просили ще трохи побути. А він тільки обняв, притиснув і сказав: «Бережіть себе! Я вас люблю». 

У момент загибелі вдома став годинник

Роман Зубчук їхав в автобусі, який потрапив в аварію біля Бахмута (колишній Артемівськ) 5 січня 2015 року. Тоді загинуло 13 нацгвардійців.

– Ромка сказав, що подзвонить, коли приїдуть на місце. Чекала. А того вечора у його кімнаті годинник зупинився. Я ж не знала, що то був час, коли мого синочка не стало! – втирає сльози кутком чорної хустини мама Віта. – Всю ніч тоді мені не спалося. Зранку в лікарню треба було, і там мені сказали, що Ромки більше немає... Після того більше нічого не пам’ятаю. Ледве відкачали.

Романа похоронили, як він і хотів, у військовій формі, поклали у труну вишиванки, які дуже любив, і накрили прапором. Мама з бабусею через два роки разом з родичами інших загиблих побували на місці аварії. Нацгвардія там пам’ятник поставила. А неподалік ще валялися їхні берці, речі, почорнілі від часу цигарки. Рідні кинулись їх розбирати: «А може, то моєї дитини?»…

Виказати словами біль матері, яка втратила єдину дитину, просто неможливо. Вона посивіла за один день, потім почали випадати її гарні густі коси, перенесла декілька операцій. Дуже підтримували жінку священики, синові товариші по Майдану і нацгвардійці з Луцька.

І хоч минуло майже чотири роки, Віта щоранку ходить на могилу сина і розмовляє з ним, розповідає про себе, бабусю. А нещодавно поділилася радісною новиною – у нього з’явився братик Максимко. 

– Якось згадала, що Ромчик дуже сиріт шкодував. Казав: «У мене ви є, а у них нікого». І я почала задумуватися, що хата стала порожньою, цілі в житті немає. А тут нам з чоловіком показали фотографії сиріт. І як тільки побачили Максима, його очі, зрозуміли – наш. У нього нікого немає на цьому світі, тож тепер будемо ми. 

Максимко зізнався, що завше просив у Святого Миколая подарувати йому сім’ю. І от бажання дев’ятирічного хлопчика збулося. Він ніжно горнеться до мами і бабусі, хоче щохвилини бути з ними. І ставить купу питань про свого «нещасного братика Ромчика». Видно, що він ним пишається. А  Віта всю свою ніжність і любов, яку віддавала Ромі, тепер  перенесла на Максима.

Наталка СЛЮСАР, Рівненська область

Передрук заборонено!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися