У Вітковичах Березнівського району ніхто не здивується, коли на вулиці зустрінуть людей, які різко відрізняються від поліщуків кольором шкіри, – африканців. У цьому далекому селі уже 16 років проживає сомалієць Шаріф Ахмед Салах. Чоловік закохався у місцеву красуню Зою, одружився і поміняв спекотну Африку на українські дощі, піски та сосни.
Теща прийняла темношкірого зятя як сина
Ахмеда ми зустріли прямо посеред вулиці. Він йшов, як з’ясувалося потім, з племінником з Африки на свою ферму.
– У нас щось типу дачі на краю села, там овечок розводимо, – пояснив чоловік українською, правда, з акцентом. Він щиро запросив до хати і познайомив зі своєю дружиною Зоєю.
– Ой, а що про нас писати, хіба ми якісь особливі? Звичайна сім’я, – збентежилася жінка.
Історія їхнього знайомства почалася у Рівному в 90-х роках минулого століття. Молода дівчина Зоя приїхала сюди працювати кухарем з поліського села, Ахмед же – вчитися банківської справи – із самого Сомалі. Всі, хто чув про цю державу, пов’язують її з піратами, які захоплюють кораблі і беруть моряків у полон, а потім віддають за викуп. До їхніх рук потрапляв не один український моряк.
– Моя сім’я біля океану не живе, – з усмішкою розповідає Ахмед. – Піратством не займалися. У батьків був великий будинок, земля, ферма. Там тримали до ста корів. Продавали їх і тому жили в достатку, мали чим платити за освіту.
Як зізнався чоловік, Зою в гуртожитку він помітив відразу. Особливо його зачарували її довгі золоті коси. Ну, і, звісно, вміння смачно готувати. Але довго не зважувався освідчитися в коханні, бо думав, що дівчина злякається того, що люди скажуть про її не зовсім типового кавалера, і відмовить. Але Зої настільки подобався уважний і дотепний Ахмед, що вона, майже не роздумуючи, погодилася вийти за нього заміж. Весілля справляли у Рівному. На ньому гуляли друзі молодих та Зоїні рідні.
Найбільше Ахмед боявся знайомства з майбутньою тещею. Тому зустріч із Зоїними батьками відкладав до останнього моменту – у село приїхав перед самим весіллям. Нічого надзвичайного не сталося.
– Я, звісно, батьків підготувала, вони знали все про Ахмеда. Тому мама тільки усміхнулася, і прийняла його як сина. Якщо у душі щось і шкребло, то вигляду не подала, – дотепер з вдячністю згадує той момент Зоя. – Потім казала, що кращого зятя їй не треба. А Ахмед до кінця її днів мамою називав.
Бабуся із Сомалі хоче обійняти українських внуків
Спочатку молодята оселилися у Рівному. Та коли їхньому первістку Фаселу треба було йти до школи, хлопчина категорично заявив: вчитиметься у селі. Він часто приїжджав до бабусі і мав тут багато друзів. Тож сім’я переїхала у Вітковичі. Зоя та Ахмед зізнаються, що прижитися в селі спочатку було важкувато – люди витріщалися. Було й таке, що, коли Ахмед йшов вулицею, кидали роботу і підходили, щоб його розгледіти. Але найважче – звикнути до української гостинності.
– Ніяк не міг зрозуміти, чому, якщо не п’єш, то, значить, «не уважаєш», – жартує Зоя.
Сьогодні люди у селі сприймають Ахмеда як свого. Не може пара уявити, що житимуть десь в іншому місці і їхні діти. Всього у Шаріфів четверо синів: Фасел, Джамал, Павло і Роман.
– Двоє Ахмедових, двоє моїх, – сміється Зоя. – А взагалі у родині ми більше дотримуємось українських традицій. Страви, в основному, наші. Але буває, що Ахмед нас балує африканськими м’ясними наїдками. Дітей ми не хрестили. Я – православна, Ахмед – мусульманин. Ми дали дітям право вибору релігії. От Фасел у нас протестант. Він вже одружився і подарував нам двох онуків.
Родину Шаріфів у Вітковичах поважають: Зоя працює кухарем у дитячому садочку, Ахмед – перекладачем у міграційній службі. Він допомагає порозумітися з нелегальними мігрантами, які їдуть з рідних країн шукати кращої долі на чужині. Чоловік вільно спілкується англійською, арабською, сомалійською. Часто приїжджають до нього родичі. В Ахмедових батьків шестеро дітей – три дочки і три сини. Тож, звісно, у чоловіка купа племінників. Його родину порозкидало по світу – один брат і сестра живуть в Арабських Еміратах, ще одна сестра – в Канаді. Саме у неї зараз гостює мама.
Зі свекрухою Зоя довго не була навіть знайома. І тільки коли з’явився комп’ютер і можливість спілкуватися по Інтернету, побачила її по Скайпу. Ахмед у них за перекладача. Розмовляють про сім’ю і дітей. Баба весь час просить їх привезти, дуже хоче обійняти своїх українських внуків.
Зоя ж каже, що не готова ризикувати і податися у мандри в Сомалі – там іде війна. Можливо, коли Павло і Рома закінчать школу, то захочуть поїхати з батьком хоча б в Арабські Емірати, щоб познайомитися з африканськими родичами.
Єдине, сім’я Шаріфів не захотіла фотографуватися. Кажуть – беріть фотографії, де ми молоді.
Наталка СЛЮСАР, Рівненська область
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!