Коли у 2014 році тендітна Яна Униченко покидала рідне містечко Ровеньки на Луганщині, й подумати не могла, що більше не повернеться сюди. Шукала тимчасовий прихисток від війни у Здолбунові Рівненської області, а знайшла своє покликання. Тепер дівчина є відомою в краї художницею.
Яна Униченко невеликого зросту, має фізичні вади. Та попри це, вона надзвичайно активна, моторна та наполеглива. Завжди усміхнена та привітна дівчина зізнається, відчуває себе по-справжньому щасливою.
– До трьох років я була звичайною дитиною, розвивалася, як всі. Потім батьки помітили, що повільно росту, стала кульгати. Мені поставили діагноз вроджений кіфосколіоз IV ступеня. Масажі та спеціальні фізичні вправи результату не дали, – розповідає Яна. – Початкову освіту я здобувала у звичайній школі. Проте після п’ятого класу довелося продовжити навчання вдома. Батьки не бачили для мене жодної перспективи. Я змалку гарно малювала, мріяла розвивати свій талант. Проте рідні не сприймали всерйоз моїх прагнень. Але після школи я вступила в художнє училище, вивчилася там на художника-оформлювача. Згодом в луганському інституті здобула фах вчителя образотворчого та декоративного мистецтва. На жаль, за спеціальністю так жодного дня й не працювала. Коли завершувала навчання, на Донбасі вже була війна.
Двоюрідна сестра з чоловіком запропонували Яні виїхати у місто Здолбунів Рівненської області, де жила подруга її мами. Художниця погодилася без вагань. Батьки були проти, та вона наполягла на своєму.
– Їдучи, навіть уявити не могла, що залишуся тут надовго. Думала, побуду там тиждень-другий, усе владнається, і тоді повернуся, – зізнається. – Згодом дізналася, що ми виїхали з Луганщини останнім поїздом, який їхав на українську територію. Лише тоді усвідомила, що в країні справжня війна. Щоправда, сестра з чоловіком змушені були повернутися додому, на підконтрольну Україні територію. Я вирішила залишитися тут. Оскільки на той час мала кілька замовлень розмалювати стіни. Тепер мої роботи прикрашають не лише під’їзди багатоповерхівок, а й розважальні заклади, університети, вокзали.
Дівчина зізнається, Західна Україна їй подобається. Закохалася у наші ліси, полюбила традиції. До того ж, тутешній клімат їй підходить більше, аніж на Сході, що позитивно відображається на здоров’ї. А ще саме тут сповна розкрився талант дівчини. Нині вона серед упізнаваних художників області. Намальовані переселенкою квіти у петриківському стилі прикрашають стіни навчальних закладів, житлових будинків, кафе та вокзалів… Також Яна веде у Здолбунові дитячий гурток з малювання, займається громадською роботою, волонтерством. Проте найбільше дівчина мріє, аби й батьки переїхали до неї на Рівненщину. Але ті категорично відмовляються.
– Вони ніколи не були на Західній Україні. До того ж, російська пропаганда дає свої плоди. На жаль, тато з мамою телевізору вірять більше, ніж мені, – зітхає. – Зрештою дійшло до того, що, коли зідзвонюємося, говоримо лише про особисте. Політику обходимо стороною, щоб не сваритися. Як би там не було, вони для мене найрідніші люди, хочу зберегти з ними добрі стосунки. Вірю, що батьки таки змінять свої погляди.
Марія МАРТИНЮК, Рівненська область
Фото з особистого архіву Яни УНИЧЕНКО
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!