Анну Валентинович називають матір’ю польської «Солідарності». Вона зробила чимало, аби в країні був повалений комуністичний режим. Втім мало кому відомо, що насправді ця жінка була українкою і народилася у невеличкому селі Сінне (тепер Садове) Гощанського району Рівненщини.
За Анну вступилися тисячі людей
Анна Валентинович народилася 1929 року в звичайній селянській родині. Її батьки, Назар та Пріська Любчики, були протестантами. У сім’ї виховували шестеро дітей, жили незаможно. Коли Анні було вісім, її мама загинула, а батько за кілька років одружився вдруге.
– У 40-му році Любчика розкуркулили, вони стали бідувати. Тож коли в сусідньому селі оселився польський вельможа Едмунд Телешницький, 12-річна Анна пішла до нього наймитувати. Вона тяжко працювала за їжу. Коли поляки покидали Україну, обманом забрали працьовиту дівчину із собою – збрехали, що її село спалили, а рідних повбивали. Назару ж сказали, що дочка втекла, – розповідає краєзнавець з Гощі Валерій Бейлах. – Телешницькі зневажливо ставилися до наймички, карали її за найменший проступок. Згодом Анна Любчик пішла від них, стала прислужувати в іншій родині.
У 20 років влаштувалася зварювальницею на корабельню у Гданську. Незабаром стала передовиком. Згодом Анна активно зайнялася громадською діяльністю, стала головою однієї з найчисельніших організацій «Ліга жінок». У 1952 році у Любчик народився син Януш, проте з батьком дитини стосунки не склалися. Пізніше жінка вийшла заміж за працівника тієї ж корабельні, взявши чоловікове прізвище Валентинович.
– Перший гучний протест Анна організувала, коли дізналася, що один з керівників корабельні привласнив собі кругленьку суму державних грошей і програв їх у лото. Піднявся скандал. Керівництво корабельні вирішило звільнити Валентинович, – продовжує Валерій Бейлах. – Ніхто ж не сподівався, що на її захист підніметься кілька десятків інших робітників.
Через два роки українка опинилася у центрі нового бунту, який спалахнув у місті через подорожчання продуктів. Тоді дійшло до збройної сутички. Загинули 45 людей, тисячі отримали поранення. Коли ж, зрештою, влада змінилася, Анну Валентинович обрали до складу переговорної групи з новою владою.
Тоді жінка зблизилася з польськими опозиціонерами, серед яких був і майбутній президент Лех Качинський. Коли після тридцяти років роботи Анну звільнили з корабельні за кілька місяців до пенсії, тисячі працівників вийшли на страйк, щоб її захистити. Згодом страйковий комітет переріс у першу незалежну профспілку «Солідарність», яка й поклала кінець комуністичному режиму у Польщі.
Знайшла рідних біля Гощі
Після розпаду Радянського Союзу Анна Валентинович стала шукати рідних в Україні. Коли з’ясувалося, що вони живі, радості не було меж. На жаль, Назар Любчик не дожив до довгоочікуваної зустрічі з дочкою, він помер у 1995-му. За рік після його смерті Анна Валентинович вперше приїхала у рідне село.
– У Садовому й досі живуть кілька її родичів. Анна підтримувала з ними тісний зв’язок: щороку приїжджала на батьківщину, часто дзвонила. Востаннє вона говорила по телефону з рідними 9 квітня 2010 року, за день до того, як вирушила з польською делегацією у російський Смоленськ. Наступного дня Валентинович загинула в авіакатастрофі на борту президентського літака. Цьогоріч на фасаді школи в рідному селі діячки польської політичної опозиції встановили пам’ятну дошку, на відкриття якої приїздив і внук Анни Пйотр Валентинович, – завершує Валерій Бейлах.
Марія МАРТИНЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!