Капкан для американцяМихайло ВАЙНЕР (посередині)

Капкан для американця

Рівненщина

Про героїв цієї історії можна знімати кіно. Долі простих селян із Малина Млинівського району Михайла і Теклі Вайнерів тісно вплелися в епоху. А розповів про них їхній внук Василь Приступа, який нині живе в сусідньому Острожці.

Продали ліс і землю – спорядили в Аргентину

Вайнери у 30-х роках минулого століття жили досить заможно. Мали ліс, землю, коней, їхня хата була вкрита бляхою. Що у ті часи означало достаток в родині. У 1932 році у Михайла і Теклі народилася така довгоочікувана донечка – Лідуся. Але людині завжди хочеться більшого. У другій половині 30-х років багато односельчан стали шукати кращої долі за океаном – у далекій Аргентині.  

На сімейній раді Текля і Михайло й собі постановили їхати на заробітки за моря-океани. Спочатку туди мав вирушити чоловік, обжитися, а згодом забрати дружину і доньку. Для того, щоб зібрати Михайла в дорогу, Вайнери продали трішки лісу та землі, і той подався на американський континент. В Аргентині чоловік швидко обжився і вислав виклик своїй коханій Теклі та донечці Лідусі, аби й вони приїхали. Але не так сталося, як гадалося. Це був 1939 рік. І на Волинь прийшли «перші совєти». Потім нашу землю захопили німецькі війська. Яка Аргентина?! Тут би вижити у страшному вихорі війни.

Василь Приступа розповів, що його бабця часто згадувала страшний день, 13 липня 1943 року.

– Вони з мамою прийшли до своїх родичів в український Малин на празник. Це було на Петра і Павла. На другий день почалася стрільба, кров, сльози – німці палили село. Бабця з мамою кинулися у житнє поле і почали повзти. Аж раптом перед ними став німець. Думали, що їм кінець. Але той зжалився, зробив вигляд, що їх не бачить. Так вони і вижили.

Після війни прийшла радянська влада. І Текля Вайнер, аби не поїхати з дочкою у Сибір, всю худобу, реманент здала у колгосп. Сама за трудодні працювала у ланці. Нелегко їй було у післявоєнні роки піднімати на ноги Ліду. Про чоловіка ж Михайла – ні слуху, ні духу. Зник, ніби й не було його. 

Заради пропаганди у магазин навезли продуктів

Настали 50-і роки. На той час Текля з дочкою, зятем і внуком Василем жили в Острожці. І раптом їй передають: «У Малин твій Михайло приїхав». Серце жінки так і впало. Мов на крилах полетіла з донькою і внуком у сусіднє село. Бо всі ці роки була вірною своєму єдиному та незабутньому Михалку, чекала його. Прибігла і зустріла на вулиці зовсім чужого чоловіка.

Текля ВАЙНЕР (зліва) з маленькою Лідою

– Я тоді малим був, мав років п’ять-шість. Тож дуже смутно пам’ятаю високого, гарно вбраного чоловіка у фетровому капелюсі, в галстуку-метелику. Про що вони говорили з бабусею – не знаю. Ні її, ні мами він не обняв, не поцілував. Мене тільки по голівці погладив. А мамі подарував годинник, – згадує єдину зустріч зі своїм дідом Василь Приступа. – Ще за ним по п’ятах ходили два-три чоловіки з КДБ, від людей затуляли.

Спецслужби знали, що робили. На той час Михайло Вайнер був уже громадянином США. Мав власний столярний цех, де працювало кілька робітників. Втративши надію вивезти до себе свою українську сім’ю, він вдруге одружився. Там, в Америці, у нього народився син.   

Там же він став активним учасником… комуністичного руху. І от під враженням пропаганди він поїхав на запрошення радянських комуністів в СРСР. Йому навіть дозволили відвідати рідню у Малині!

І що ж побачив американський гість? А побачив він магазини, у яких полиці ломляться від різного краму. Коштувало все копійки. Хліб сірий – 16 копійок, хліб білий – 22. Американцям таке і не снилося! Звідки ж було знати Михайлові, що це спеціально до його приїзду у сільську крамницю товар завезли? Зазвичай її полиці були порожніми. Але про це односельці під пильним оком кадебешників не могли розповісти франтовому американцю. Після його від’їзду нещасні люди навіть купити нічого не встигли з тих дефіцитів – автолавкою з магазину все негайно було вивезено. А чоловік поїхав, впевнений у тому, що в Союзі жити дуже добре і заможно.

Усе нажите в Америці майно на кордоні забрали

Повернувшись в Америку, Михайло Вайнер продав будинок, напакував контейнери столярними станками і всілякими побутовими дрібничками, взяв американську дружину і сина та поїхав в СРСР. Хотів у Малині хату купити і столярний бізнес продовжувати. Наївний! Як тільки йому вручили паспорт громадянина СРСР, тут же всі долари і контейнери з майном конфіскували на користь держави. А у Малині йому категорично заборонили жити. У Дебальцевому на Донбасі колишнім американцям виділили аж… однокімнатну квартиру. Без права переїзду в інше місто. Хоча за забрані у нього гроші він міг скупити половину того шахтарського селища.

– Коли я вчився в класі 7–8-му, мама їздила в Дебальцеве до діда, – пригадує Василь Приступа. – Родина з Малина передала, що він її кличе. Жила у нього кілька днів. Жінка із сином тоді перебралися до сусідів, бо дуже у них було тісно. Дід був хворим. Розказувала, що якось запропонувала йому подушечку під голову м’якшу покласти. То батько відповів: «Ти мені, дурному, каменюку положи під голову – чому я сюди приїхав і куди потрапив?»

Додому в Острожець Ліда повернулася з дуже дефіцитними шоколадними цукерками.

Колись заможний американець Михайло Вайнер помирав у злиднях.

Коли дід помер і де він похоронений, Василь Приступа не знає. Невідома доля і його дебальцівських родичів – другої дідової дружини і маминого брата. У їхній сім’ї, поки були живі бабуся і мама, про це говорити було не прийнято. А зараз будь-які сліди відшукати важко.

Віталій ТАРАСЮК, Наталка СЛЮСАР,

Рівненська область

Передрук заборонено!

 

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

  • вул. Перемоги, 15, м. Луцьк
  • T 0 332 77 48 84, 0 332 77 49 85
  • Email:visnyk@visnyk.lutsk.ua

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×