Бабця сама їсти варить, а коли була молодша, то навкарачки й город полола
Каструльки, миски й банячки. Відро з водою, електрична плитка – все це стоїть у бабці Марії Стасюк із села Надчиці Млинівського району на підлозі. Уже багато років саме долівка заміняє їй і стіл, і місце для приготування їжі. Через важку недугу ноги не тримають бабцю, тому, щоб не злягти, вона придумала вихід: всюди повзає на колінах. Дивитися на такі муки старенької без сліз не можна, а вона лише рукою махає і усміхається: «З такою хворобою, як у мене, люди роками лежать, а я ж таки ворушуся!»
Важка недуга підстерегла Марію Титівну у розпал молодості. Вона вже тішилася двома доньками-школярками, ходила на роботу у дитсадочок, ніколи не жалілася на здоров’я, як раптом ноги почали відмовляти.
– То вже дівчата у садіку почали мені говорити: «Титівно, тобі тре в лікарню: ти ж рівно йти не можеш». І справді, по дорозі мене водило, як п’яну: туди-сюди, – починає розповідь бабуся. – Поїхала в лікарню. Сказали, що маю страшну болячку – розсіяний склероз важкої хрящово-спинальної форми. Було мені 35 років, коли призначили другу групу інвалідності.
За словами медиків, розсіяний склероз невиліковний. Жінці по-простому пояснили, що ж означає цей страшний діагноз: в організмі утворюються такі бляшки, які поширюються у спинному і головному мозку. Вони блокують нервові закінчення. Залежно від того, яка ділянка нервової системи уражена, людина втрачає зір, можливість пересуватися, користуватися руками чи ногами.
– Бачите, у мене всьо пішло на ноги, – зітхає пенсіонерка. – Спочатку ще ходила з двома киями, а потім і їх покинула, бо не тримали мене. Уже 22 роки я маю першу групу. Ще поки був живий чоловік, то запряже коника, я залізу на віз – і їдемо до магазину. Куплю, що треба, людей побачу. Города робила, рачки все полола. То в селі казали: «Є господині з руками й ногами, а буряки гудуть, а в Марії – ні зілиночки». Робила, поки могла. Ще два роки тому сусідка Іра мені грядку сіяла: моркву, буряки. Рачки виповзу на город, поки вибираю зілля, то й день швидше мине. А того літа вже боялася на подвір’я лізти. Високий тиск маю, то думаю, як щось зробиться, то ніхто й не побачить. Сиджу тільки в хаті. Одна, як палець. Дочки розлетілися по світу: одна на Рівненщині, а друга аж у Польщі живе – недавно приїжджала. Побула зі мною, холодильник, телевізор привезла, але щось йому зробилося, й перестав показувати, – журиться старенька.
Добре, що разом з нами до бабці приїхав в. о. старости Ярославицької сільської ради Анатолій Фомін. Поки ми розмовляли, він налаштував телебачення. Побачивши на екрані зображення, бабця повзе до столу, бере пульта і перевіряє, чи все працює. Незважаючи на поважний вік, має 78 років, розібралася в особливостях цифрового телебачення, навчилася обходитися з тюнером. І мобілку має: «Як треба, то я до Іри дзвоню – води принести чи картоплі. Вона завжди послухає». Добре, що через город живуть такі сердечні сусіди Ананьєві, які щодня приходять. Допомагає й соціальний робітник. Марія Титівна, щоб менше завдавати клопоту людям, старається обходитися своїми силами. Коли приносять хліб, кілька буханок кидає у морозильну камеру, щоб мати запас. На тиждень, каже, їй вистачає буханця. Мішок картоплі стоїть в кімнаті, крупи, макарони складені в ящичку. Пенсіонерці треба, щоб усе було під рукою. Як втомиться «ходити», то на колінах повзе до ліжка. Спочатку залазить на крісло, а тоді – на постіль. Бабця з усмішкою каже, що то її улюблене місце для читання. На столику – лампа, поруч лежить Біблія. Хоч дрібний там шрифт, але завдяки лупі розбирає всі слова. Бачачи, що я дістаю фотоапарата, питає, для якої газети її буду фотографувати? Почувши, що для «Вісника», ще й уточнює: «То Хотимчуковий? То я ж його виписую! Все читаю – від початку й до кінця».
Захоплююся цією бабусею: і розум світлий має, і пам’ять хорошу, й характер, видно, добрий, бо не почула від неї жодних нарікань на свою долю, от якби ще ноги слухалися… Готуючись до знімку, просить сусідку Іру дати їй новішу хустку. Справно зав’язує кінці і усміхається… Так щиро, невимушено дарує нам свою усмішку, незважаючи на біду і таке важке своє життя.
Бабцю Маріє, таких сильних духом людей, як ви, дуже мало! Хай Бог вас оберігає!
Руслана ТАТАРИН, Рівненська область
Фото автора
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!