Жінка живе в сусідньому селі й не цікавиться своїми кровинками 13 років
На плечі 20-річного Миколи Алєксєєчкіна із села Велика Городниця Млинівського району, незважаючи на юний вік, лягли непрості обов’язки. Він, як найстарший у сім’ї, має дбати про молодших брата та сестричку. Мати покинула їх ще маленькими, а тата два роки тому на смерть збила машина.
Втекла від свекрухи
Коля, Вітя й Оля живуть разом з бабусею Лідією Пилипівною. Змалечку вона разом зі своїм сином Віктором дбали про дітей, бо матір покинула їх ще маленькими.
– Колю невістка ще завела в перший клас, – пригадує свекруха. – А через рік втекла до мами у сусіднє село. Колі тоді було сім рочків, Віті – п’ять, а Олі – три.
– А чого ж вона так вчинила? Може, ви вредною свекрухою були? – перепитую у пенсіонерки.
– Я до молодих не мішалася. Як і сварилися, то їх проблеми. А на суді невістка, коли позбавляли батьківських прав, сказала, що я її вигнала, але такого не було. А чого ж про своїх малих не згадувала? Судді розповідала, що у неї нема грошей, щоб до дітей приїхати. А дорога тоді коштувала якихось нещасних три гривні. Уже 13 літ минуло, як вона їх покинула…
Звичайно, нелегко було татові й бабусі давати всім раду, але, дякувати Богові, виростили їх, вивчили. Змалечку привчали дітей до праці, бо мали чимало землі та господарку велику.
– Пам’ятаю, Колі лише шість рочків було, а він уже помагав моркву збирати, – усміхається бабуся.
Поки ми розмовляємо, діти стоять на подвір’ї, слухають. Хлопці високі, статні, як дубочки. Оля дрібненька, худенька, як Дюймовочка. Розумом не осягнути, як рідна мати може покинути трьох рідних кровинок і за стільки часу не поцікавитися ними, не подивитись, як вони виросли. Хіба у неї немає серця? Кажуть, що у сусідньому селі жінка вийшла заміж, народила ще одну дитинку…
Старший брат – за маму і за тата
Батько дітей, Віктор, найстарший син бабці Ліди. Мав добрий характер, працьовитий був. Правда, після того, як покинула дружина, став трохи випивати.
– Вітя золоті руки мав, – каже мати. – Будь-кого спитайте у селі: випити – вип’є, але як є робота, значить, тре робити. І так рано його життя обірвалося. Другого листопада сину виповнилося 41 рік, а десятого його збила машина з Острожця. Невістка приїхала на похорон, але до дітей навіть не підходила. А що вона їм скаже, як покинула…
Смерть тата стала великою втратою для дітей. Вони його дуже любили, завжди горнулися.
– Тато був добрим і веселим. Усе нам купляв, – згадує Оля.
За життя чоловік поставив пластикові вікна в оселі, зараз уже Коля довершує ремонт. Бабуся гордиться своїми внуками, а має їх аж дванадцять. Проте до тих, з якими живе, ставиться по-особливому, адже вигодувала майже з пелюшок. Про кожного у бабусі знайдеться добре слово:
– Коля – серйозний та відповідальний. Вивчився на шофера. Він – людина слова: як пообіцяє, то обов’язково зробить. Тому, коли постало питання, кому оформляти документи на опікунство, на сімейній нараді вирішили, що хай він тим займається. Я стара, вже сили не маю, серце болить… Вітя трохи легковажніший, але як тре помогти, то стає і робить. У нас немає права лінуватися. А Оля – то моя права рука: і їсти зготує, і корову помагає доїти.
У сільській раді юного Миколу Алєксєєчкіна охарактеризували як хорошого, відповідального хлопця. Тож, без сумніву, довірили йому опіку над молодшими братом і сестрою, бо впевнені, що під його впливом вони виростуть хорошими людьми.
Руслана СУЛІК, Рівненська область
Фото з домашнього альбому родини
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!