Батьки засуджували вибір доньки. Але Настя зуміла переконати їх, що чинить правильно. 

– Майже всю зиму 2014 року я простояла на київському Майдані, – розповіла дівчина. – Коли у березні почалася війна з Росією, шукала шляхів, щоб потрапити у добровольчий батальйон. Мене не хотіли брати, бо який з мене, мовляв, вояка? Я наполягала на своєму. Знайшла в Інтернеті анкету, де набирали у добровольчий козацький батальйон, і заповнила її. Невдовзі отримала підтвердження – мене беруть. Поїхала у Київ. 

Зараз Анастасія Цебринська є стрільцем батальйону спецпризначення «Золоті ворота», навчилася володіти всіма видами стрілецької зброї. Після навчання у військовій частині села Старе, що поблизу Борисполя, їй видали посвідчення, табельну зброю. У жовтні минулого року дівчина потрапила на Луганщину. 

– Наші блокпости – це Щастя, Біла Гора, Сєвєродонецьк, – розповіла «Фенікс». – Я заступаю в наряди, беру участь у виїздах по тривозі, на зачистку, для перевірки паспортів. Важко, звісно, втомлююся після добових чергувань, але мені не роблять жодних поблажок. Та й сама не хочу цього. Лише у виняткових випадках прошу командира, щоб підмінив.

Настя до війни працювала продавцем. Її мама хотіла, щоб донька поїхала на заробітки за кордон, але дівчина сама вибрала собі майбутнє. Їй, як не дивно, подобається військова справа. Збирати та розбирати автомат Калашникова Настя любила ще у школі. 

– Бабця казала, що я хлопчур, а не дівчинка, – сміється «Фенікс». – У школі мріяла про те, щоб стати військовослужбовцем, а тепер настав час втілити мрію в життя. Правда, я до кінця ще не визначилася, чи вступатиму на заочне відділення академії внутрішніх справ і буду міліціонером, чи підпишу контракт і служитиму у Збройних силах України.

У Насті є молодша сестра і старший брат, які мають власні сім’ї та дітей. У зоні АТО Цебринська познайомилася з хлопцем з Київщини, з яким, дасть Бог, поєднає у майбутньому долю. 

– Коли поруч кохана людина, то на війні значно легше, – каже дівчина. – Відчуваєш турботу і підтримку. Плануємо побратися. Тільки ще не знаємо, коли гратимемо весілля. По-перше, хочемо, щоб закінчилася війна, а по-друге, є певні побутові труднощі – не маємо житла. Але знаємо точно – ми будемо сім’єю.